Був собі дід, а в нього був син жонатий. Дід був такий старий, що став уже забувати. От син сидить одного разу із жінкою та й каже:

— Що ми будемо з батьком робити, що не вмира та й не вмира?

— Знаєш що? Візьми лубок здоровий. Зсадиш його з печі та й на лубок. Винесем його на холод, може простудиться і вмре до дідька.

Так вони і зробили. А маленький внучок все те бачив…

— Що ти там робиш? — питають якось батьки свого малого сина.

— Оце — лубок, а оце дідусь! Це як будете вже такі старі, як дідусь, то я тоді й вас — на лубок та й винесу на мороз, щоб і вам було те, що й дідусеві, — відповів він.

І батьки злякалися, і діда не виносили.