Жив раз дуже бідний чоловік. Мав багато дітей. Треба дітям до школи ходити, а вони голі-босі. Бідний чоловік ось що надумав. Вирішив перекопати двір і посадити виноград.

Коли перекопав землю, знайшов грудку золота. І все помалу золото по кусках продає і одягає дітей. Його діточки ходили у школу. А в той час головним учителем був піп. Пан превелебний дивується, звідки у бідняка гроші? Питає хлопчика.

— Звідки у твого тата гроші?

Хлопчик не вмів брехати і правду сказав:

— Тато прокопав двір і знайшов грудку золота.

— А де золото?

— Заховане у постелі.

Піп позаздрив чоловікові. І надвечір порадився з попадею, як обманом взяти золото. Зарізав буйвола, обдер шкуру з рогами, натяг на себе шкуру, прийшов під вікно, і страшним голосом заговорив:

— Я чорт. Віддай золото, а як не віддаси, страшною смертю загинеш.

Чоловік злякався, бо був віруючий, і передав золото чорту. Піп приніс золото додому. І сміються з попадею:

— Обдурили ми дурного чоловіка. Яке багатство задарма!

Піп сміється і радіє, і говорить з попадею ще у буйволячій шкурі, бо ніколи було скинути шкуру. А далі почав стягати з себе шкуру і не може. Злякався і зі страху просить жінку:

— Тягни з мені шкуру.

Попадя тягне і не може. І вона дуже злякалася і почала плакати.

— Що тут робити?

Піп каже:

— Небого, неси золото назад бідному чоловікові, бо то нас Бог карає.

Попадя золото понесла і вернулася додому. Але піп так і залишився у буйволячій шкурі з рогами.