Жила коза і були в неї козенята. Зібралася вона одного разу по молоко. Покликала семеро своїх діток і наказала:

— Тільки мені двері відчиняйте, більше нікого не впускайте. Коли я прийду, то заспіваю: «Дівчатка і хлоп’ятка, мої козенятка, ваша матуся прийшла, молочка принесла».

А цю пісню підслухав вовк, який стояв під вікном. Захотів він козенят обдурити. Та голос у вовка був дуже грубий і коли він заспівав, козенята зрозуміли, що то не їхня мама і не впустили його.

Тоді вовк пішов до коваля і той викував йому нове горло. Але й це не допомогло — козенята не впустили вовка в дім, бо побачили його чорні лапи. Довелося вовку йти в пекарню, щоб пекар посипав йому лапи борошном. Почули козенята тонкий голос, побачили білі лапи і відчинили двері. Вовк увірвався і проковтнув їх усіх. Тільки найменше встигло заховатися. Наївся вовк, розлігся на зеленому лужку під деревом і заснув.

Незабаром прийшла коза і не знайшла своїх діток. Тільки найменше розповіло, що сталося. Забрала коза його і пішли до вовка. Та взяла ножиці і розрізала живіт сонному вовкові. Звідти вибігли козенята живі й здорові.

А на їхнє місце коза напхала каміння і зашила.

Прокинувся вовк і відчув таку спрагу, що побіг до криниці. Нахилився він, а каміння потягнуло вниз. Так вовк утопився.