Жила на світі жінка, яку звали Христя. Чоловік її помер, коли вона була молодою, тож залишилася вона з п’ятьма синами — Петром, Іваном, Михайлом, Дмитром та найменшим Омельком.

Всі діти були, як діти, а Омелько не слухав матір, нічого не допомагав, а було йому чотирнадцять років. Інші сини були красені, а цей... Голова як гарбуз, сам худий, до того ж і високий, руки в нього не схожі на людські.

Мати, хоч і бачила, що він ще малий, але турбувалася, що з ним буде, коли він виросте, яка у нього доля буде. Ніхто з сусідських дітей його знати не хотів, навіть брати не хотіли з ним гратися, бо він був дуже некрасивим, волосся завжди стирчало дибки. Омелько ніколи не робив добрих справ.

Але одного разу, коли він пішов на прогулянку у ліс, то почув за кілька кроків від себе якийсь писк. Підійшовши ближче, він побачив двох зовсім маленьких пташенят.

Спочатку хлопчина думав їх убити, але потім Омельку стало їх жаль. Він вирішив відшукати їхнє гніздо і залишити там. Оглянувшись навкруги, цей опецькуватий хлопчина вгледів гніздо. Вилізши на дерево, Омелько побачив, що там сиділо ще одне маленьке пташеня. Він поклав пташенят у гніздо і пішов додому, бо починало вечоріти.

Прийшовши додому, допоміг матері приготувати вечерю. Христя була вражена поведінкою свого недоумкуватого сина. Всі шестеро посідали вечеряти. Мати була рада, що зараз літо, і сини всі вдома. Кожен з них розповів про те, що з ним сьогодні сталося. Омелько розповів свою пригоду. Його брати теж здивувалися з його поведінки. Після вечері всі полягали спати.

Вранці, коли мати прокинулась, то побачила, що її меншого сина немає в хаті. За вікном вона почула стукіт і побачила хлопчину, який рубав дрова. Христя вийшла на подвір’я, глянула на красеня-хлопчину і впізнала у ньому свого невдаху Омелька.

Це за щиру доброту Омелькові допомогла чарівна фея. Мати була дуже щаслива за свого сина. І всі шестеро стали щасливо жити, і нічого їх більше не турбувало.