Ось що розповідає легенда про походження цих запашних квітів. Лісникова єдина дочка Маруся часом бігала на озеро: то коноплі мочити, то білизну прати, й завжди співала. Це почув водяний вуж. Спів дівчини так запав у душу, її краса здолала серце, і вуж, перекинувшись на гарного парубка, ходив до дівчини на побачення, а незабаром і сватів прислав.
Після весілля повіз він Марусю в підводний палац, жили вони там дружно і щасливо, народили дівчинку Горпинку й хлопчика Василька. Через кілька років схотілось Марусі відвідати свого одинокого батька. Вуж не заперечував, лише просив нічого не розповідати лісникові. Дуже просила про це Маруся Василька і Горпинку.
Доїхавши до озера, вуж перекинувся мостом, по якому карета й переїхала на інший бік. Хоч як не просив старий дочку розповісти, де вона живе, Маруся ні в чому не признавалась. Взявши онуків, лісник пішов погуляти з ними в сад і почав у них про все випитувати. Горпинка й розповіла, що батько їхній — вуж, і що він перекинувся мостом. Тоді старий вхопив сокиру й заходився рубати міст. По дорозі додому Маруся побачила озеро, залите кров’ю.
— Це ти, Горпинко, зробила нас усіх нещасними. То будь же за це кропивою! І завжди будеш завдавати людям пекучого болю, як оце ти завдала його мені! А ти, милий Васильку, будь запашним васильком. Люди насолоджуватимуться твоїми пахощами і завжди триматимуть у своїх оселях і церквах.
Ще дужче заплакала Маруся і полетіла в ліс зозулею.