Жили три брати і всі Кіндрати, один кривий, другий — сліпий, а третій — дурний. От поїхали вони в поле ниву орати, та забули ковганки взяти. Сіли і почали думати-гадати, кого ж послати. Кривий каже:
— Я поки дошкандибаю, то й вечір буде.
Сліпий каже:
— А я поки домацаю, то вже й назад пора вертатися.
Вирішили послати дурного. Він каже:
— Я ж не знаю, що казати.
— А ти йди і цілу дорогу повторюй: «Ковган, ковган...» — напоумили брати.
От він і пішов, повторюючи:
— Ковган, ковган, ковган...
В цей час пан вів воли продавати і почулося йому, що Кіндрат каже:
«Воли погані, погані.» Пан взяв та й набив дурного. Повертається назад брат і плаче.
Кривий та сліпий навчають його:
— А ти б сказав: дай бог ці воли продати, та багато грошей взяти, жінку й дітей нагодувати.
Знову рушив дурний брат у дорогу. Поряд за кущами побачив чоловіка, що пішов у своїх справах. Він і говорить:
— Дай бог ці воли продати, багато грошей мати. Жінку й дітей годувати.
— А, так мені г... жінку й дітей годувати? — закричав чоловік.
Взяв і набив Кіндрата. Повертається він до братів і плаче. А ті говорять:
— А ти б взяв та й штурнув його. Йди.
Пішов. Бачить — сидить на мосту баба й дівці вошей б’є. Він взяв та й штурнув бабу. Вони його й набили. Знову, плачучи, дурний іде в поле. А брати йому:
— Ну й дурний же ти. Підставив би й свою голівоньку, вони б і тобі пошукали. Іди.
Пішов брат. Дивиться, собаки голову кінську гризуть. Він взяв і свою підставив, вони і його погризли. Вертається і гірко плаче. А брати повчають:
— А ти б на того крикнув, на того свиснув, вони й розлетілися б. Іди.
Знову чимчикує дурний брат у село. Аж тут пан прицілився стріляти у зграю качок. Дурний як крикне, як свисне — качки всі й розлетілися. Пан взяв та й набив дурного. Вертається ні з чим. Брати сердяться і кажуть:
— А ти б шатнувсь-метнувсь, дістав рушницю та і вбив би вуточку на юшечку. Йди.
Пішов. Іде. Коли бачить: баба на мосту пряде. Він шатнувсь-мотнувсь, дістав рушницю і вбив бабу. Злякався і давай тікать у поле. А брати кажуть:
— Вертайся назад, візьми бабу, посади на днище, дай в руки гребенище, хай баба пряде.
Дурний повернувся на міст. Посадив бабу так, як брати казали. Аж ось їде пан бричкою і кричить:
— Вороті, бабка, дорожку!
Мовчить баба. Він знову:
— Вороті, бабка, дорожку!
Мовчить. Взяв та й ударив нагайкою. А дурний сидів під містком. Як вискочить, як закричить:
— Ти нащо мою матір убив?
— Кажи, чим тобі відплатити? — питає пан. — Тільки не подавай до суду.
— Обсип мене по коліна золотом, — сказав дурний.
Пан так і зробив. З того часу брати зажили заможно.
Ось і казочці кінець, а хто слухав, молодець.