Жив колись борсук. Удень спав, вночі ходив на лови. Одного разу пішов він на полювання. Та не встиг насититься, як почало світати. Борсук поспішав до своєї нори, щоб встигнути до сходу сонця. Та коли підійшов до своєї хатинки, то почув якісь дивні звуки:

— Х-р-р-р-р! Б-р-р-р-р!

«Що ж воно таке? — подумав борсук. А сам так злякався, що аж шерсть дибки стала, — я такого раніше ніколи не чув!»

— Х-р-р-р! Б-р-р-р!— ще голосніше лунало з борсучої нори.

Борсук чекати не став, а побіг до інших звірів просити допомоги. Він прибіг до них і сказав:

— У моїй норі сидить страшний звір! Допоможіть!

Звірі згодились допомогти. Та коли почули ті страшні звуки, то відразу відмовились допомагати борсуку. Нічого йому не залишилося, як у нору лізти самому. Ледве не померши від страху, проліз він до своєї кімнати.

— Заєць! — крикнув борсук.

А заєць зі страху як підскочить та тикнувся борсуку в морду і залишив у того білий слід.

— Ой! Який ти гарний! — мовили борсукові друзі.

Та він нічого не міг зрозуміти, аж поки не підбіг до озера і не побачив на мордочці білих цяток. Розгнівався борсук і пішов скаржитися на зайця ведмедю. Той уважно вислухав скаргу, а тоді додав:

— Ти ще й жалієшся, а насправді став гарнішим.

Розвернувся борсук та й поплентався до своєї нори, щось бурмочучи. Але що він говорив, ніхто цього не чув. Це залишилося борсуковою таємницею.