Їхав якось пан з наймитом Іваном у далеку дорогу. Спочатку вони обоє їхали мовчки, але панові набридло і він почав розмовляти до наймита. А в цей час пробігав по дорозі заєць. От пан почав говорити про нього.

— У мене в лісі водяться дуже великі зайці, не те, що цей. Я їх здалеку привіз. Колись пішов я на полювання з погоничами на цих зайців, то забив їх десь тридцять штук. А один був величезний, ну як барабан, натопив я з нього кілограмів двадцять сала.

Наймит слухав це все і сказав, що скоро буде міст, що під брехунами проламується. Пан почув це і сказав, що з того зайця було сала хіба що кілограмів десять.

Їдуть далі, а пан питає в Івана, чи скоро той міст.

— Скоро, — відповів наймит.

— Знаєш, Іване, а на тому зайцю хіба три-чотири кілограми сала було.

— Звісно, — сказав хлопець.

Пізніше пан знову про той місток запитує. Іван йому сказав, що той скоро буде. Пан не витримав і сказав, що на тому зайцеві зовсім ніякого сала не було, бо яке ж на зайцеві може бути сало. Іван хитнув йому головою, бо ж заєць є заєць.

Проїхали вони ще трохи, пан знов про місток запитав, та наймит відповів йому, що той місток розтопився, як сало на зайцеві.