Був собі дід та загубив одного разу рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й сидить. А це скаче жаба та й каже:
— Хто, хто живе в цій рукавичці?
— Мишка-шкряботушка! А ти хто?
— Жабка-скрекотушка. Пусти і мене. Будемо вдвох жити.
От біжить Зайчик та й каже:
— Хто, хто у цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка і жабка-скрекотушка. А ти хто?
— Зайчик-пострибайчик. Пустіть і мене.
— Іди. Будемо втрьох жити.
Коли це біжить лисичка.
— Хто, хто у цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-пострибайчик. А ти хто?
— Лисичка-сестричка. Пустіть і мене.
— Іди. Будемо вчотирьох жити.
От вони сидять. Коли це біжить вовчик і питає:
— Хто, хто у цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-пострибайчик, лисичка-сестричка. А ти хто?
— Вовчик-братик. Пустіть і мене.
— Іди. Будемо вп’ятьох жити.
Коли це іде ведмідь і питається:
— Хто, хто у цій рукавичці живе?
— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-пострибайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик. А ти хто?
— Ведмідь-набрід. Пустіть і мене в рукавичку.
— Іди. Але у нас тісно.
— Нічого.
От і той заліз та й сидять. Коли це іде стрілець, бачить, що рукавичка ворушиться. Він як стрельне, аж там он скільки шкур.