Поглянь у віконечко: що бачиш?

А тоді, як повелителем був цар Горох, тут розкинулось безмежне поле. А серед того поля стояла піч, на ній лежав Бухтан Бухтанович. І добра ж у нього було — тільки курочка та півник. Курочка несла яєчка, а півник для свого господаря щоранку співав одну й ту ж пісеньку: ку-ку-рі-ку! Ось так і жили.

Якось уночі прокинувся Бухтан Бухтанович від півникового крику. Глянув, а лисичка схопила півника і намагається дістати курочку. Стрибнув із печі — затремтіла земля. Встиг-таки богатир порятувати своїх улюбленців, міцно тримав у руках лисиччину задню лапу.

— Мало тобі зайців, та мишей лісових? — загримів його могутній голос.

— Відпусти мене, господарю, не губи, все віддам, що схочеш, виконаю всі твої бажання, — слізно просила розбійниця.

Подумав-подумав Бухтан Бухтанович і забажалося йому одружитися із царівною.

— Добре, — погодилась лисичка, — а чи є в тебе гроші?

— Аж один п’ятачок, — усміхнувся богатир.

Хитрунка, розмінявши п’ятака на дрібні копійки, подалася до царя Гороха і стала просити кухлик, щоб виміряти гроші Бухтана Бухтановича. Отримавши його, прибігла додому, мазнула копійку медом і приліпила на дно. Потім подалася до царя.

— Мало кухлика, дай моєму богатирю мисочку, — просила ласкаво.

Здивувався цар. Як це так? Живе в його царстві багач, а він ні сном, ні духом не знає! Дав лисичці мисочку, вона й туди копійку приклеїла. Поспішає до царя з проханням:

— Дай відерце, мисочка теж малувата.

Гукнув цар Горох своїм слугам, щоб принесли найбільше відро.

— Я думаю, нарешті ти будеш задоволена.

— Подивимось, — примовила хитрунка, — наперед говорити не буду.

Знову повторила лисичка свою витівку.

— Малувате відро, дай нам діжечку, — скромно опустила очі.

Здивуванню царя не було меж: «Який багач! Хороший чоловік був би моїй доньці», — подумав цар і попросив лисичку привести до нього Бухтана Бухтановича.

— Саме це нам і треба! — зраділа лисичка.

Коли вони прийшли до палацу, то молоді одразу сподобалися одне одному. Одружилися і жили довго та щасливо.