Жив собі бідний дядько і було у нього багато дітей. Просять діти їсти, а дати їм нічого. Всі запаси харчів закінчилися. Батько й каже:

— Завтра піду до пана, наймуся на роботу та щось вам, діти, принесу поїсти.

Пішов до пана. Загадав той жито ціпом молотити. Цілий день трудився дядько, а увечері пан набрав йому за роботу миску пшона.

Йдучи додому, спіткнувся неборак і упав. Пшоно розсипалося, змішалось із землею. Заплакав чоловік, зібрав трохи. А голодні діти ждуть батька на порозі та й гукають:

— Що ж ви, тату, нам принесли?

Той плаче та й ставить на стіл миску з пшоном, змішаним із землею. Розказав, що сталося, заспокоює дітей:

— Завтра піду ще.

На другий день чоловік знов молотив жито. З ранку до вечора махав ціпом, втомився страшенно. Пан набрав йому миску борошна.

Йде дядько додому, думає нагодувати голодних дітей. Та знову спіткнувся, упав. Знявся вітер та й розвіяв борошно по дорозі. Плаче чоловік:

— Що ж я дітям скажу? Не можу більше дивитися їм в очі, піду світ за очі.

Устав раненько та й пішов із дому. Ішов, ішов, коли зустрічає старого-престарого діда.

— Куди йдеш, чоловіче добрий? — питає той.

— Та йду світ за очі. Маю дітей, а годувати їх нічим. Піду, щоб не чути їхнього плачу.

Дід і каже:

— Я дам тобі чарівну торбу. Йди і годуй дітей. Тільки скажеш: «Торбо, розв’яжись!» і все тобі буде.

Зрадів чоловік. Повернувся додому. Діти, побачивши батька, зраділи. Просять їсти. Він узяв торбу та й каже:

— Торбо розв’яжись!

На столі так і з’явились різні наїдки. Діти радіють:

— От так би завжди.

— Так і буде, — каже батько їм.

Наїлись діти. Завжди тепер у них було що їсти.

Дізнався про торбу пан та й виманив її у дядька. Дав тому коней, волів. Та ті скоро поздихали, а діти знову стали голодувати.

А пан не знав, як користуватися торбою, взяв та й розв’язав її. А звідти вискочили три цигани та й стали лупцювати пана. Кричить пан, просить допомогти. Прибіг бідний дядько та й каже:

— Торбо, зав’яжись.

Цигани й зникли у торбі. Тоді пан:

— Торбо, розв’яжись!

Знову вискочили цигани та й били пана доти, поки не вбили. А бідний чоловік з того часу став жити з дітьми в достатку і спокої.