Жили собі дві миші, польова і домашня. Раз домашня прийшла на полуденок до польової. А та каже:

— Йдімо на ниву, позбираємо зерно, що висипалося на землю.

Не сподобався гості такий полуденок: визбируй по зернині серед бур’яну і їж навпіл із землею. Каже вона польовій миші:

— А в мене дома то сир, то солонина, а до всього — хліб. Ходи до мене в гості.

Прийшла польова до домашньої миші в гості. Показала господиня свої харчі — слина тече. Почали їсти. Та вкусили раз чи двічі сиру, а двері комори — рип:

— Тікаймо! — пискнула домашня миша і побігла в нору. Польова за нею.

Як у коморі все стихло, вернулися миші полуденкувати. Але сиру вже не було. Взялися до солонини. Та вкусили раз чи двічі, чують:

— Няв! Няв!

— Тікаймо! — пискнула домашня миша. — То кіт.

У норі польова миша каже домашній:

— Не заздрю я твоєму життю.

Не треба заздрити тому, хто живе з краденого, бо все його життя проходить у страху.