Жили собі дві сестри. Звали їх Праця і Лінь. Своєї домівки вони не мали, тому і мандрували по білому світу. Одного разу сіли вони відпочити біля криниці. Праця і питає:

— Чий хліб будемо їсти: твій чи мій?

— Спочатку твій, а потім мій, — відповіла Лінь

Праця згодилась. Поїли хліб, відпочили і знову відправились у дорогу. Ввечері, коли добре зголодніли, сіли відпочити поблизу якогось села, Праця і каже:

— А тепер, сестро, давай повечеряємо.

— Вечеряй, коли маєш що, — відповіла Лінь, — а я не дурна тебе своїм хлібом годувати. Як хочеш, щоб я поділилась своїм хлібом, то давай я тобі очі повиколюю.

— Сестро, як же я буду калікою жити? — бідкається Праця.

А Лінь на те тільки засміялась:

— Відведу тебе під церкву. Там часто ходять люди і хтось змилостивиться над сліпою, хліба дасть.

Праця була дуже голодна і знесилена, тож і погодилась. Виколола Лінь Праці очі і відвела далеко за село.

Сидить Праця край поля на дорозі, простягає руки за милостинею, але її ніхто не чує. Лише десь за північ почула голос:

— Вже три роки в місті хворіє королівська дочка. Жоден лікар не може її вилікувати, бо під ліжком королівської дочки сидить велика жаба. Якщо цю жабу викопати, зварити з неї юшку, нагодувати нею дівчину, то вона і видужає.

— В цьому місті немає вже кілька років води, — почувся другий голос, — криниця, що всьому місту давала воду, висохла, бо джерело її закрите великим каменем. Якби хтось той камінь прибрав, то місто знову б мало воду.

— А вранці на землю впаде цілюща роса, — озвався третій голос, — якщо тією росою промити очі, то незрячий знову побачить світ.

Праця дочекалась ранку, поки впаде цілюща роса. Зібрала її, протерла очі, і враз прозріла. Тоді вона пішла до королівського двору, розповіла, як можна вилікувати королівську дочку. Коли зробили все, як радила Праця, хвора швидко одужала. З радості король обдарував Працю золотом і дав бричку. Праця ще розповіла, як повернути воду в місто і поїхала собі. Їде по селах, хуторах, роздає людям добро.

Аж ось одного разу зустрічає вона Лінь.

— Сестро, звідки в тебе стільки добра? — питає та.

Праця не вміла брехати, то і розповіла всю правду. Лінь почала просити Працю, щоб та виколола їй очі і теж повела на те місце, де вона залишала Працю. Праця не могла калічити свою сестру, тож Лінь сама виколола собі очі. Відвела її Праця за село і залишила.

Сидить Лінь, стогне. Коли чує якийсь голос:

— Чого ти, Лінь, прийшла сюди?

— Я прийшла розбагатіти, як моя сестра Праця. Вона гроші розкидає як полову, а я знаю, що робити з ними.

— Спочатку ти мусиш з нами затанцювати, — говорить все той же голос.

Лінь погодилась. Якісь вітри підхопили Лінь, почали кидати нею в усі боки. Порозтягали на шматки її тіло і розкидали по всьому світі.

Тепер по всьому світі літають малесенькі частинки Ліні. Часто вони падають на людей, але вони настільки маленькі, що люди майже не помічають їх. Зате Праця живе в кожній людині.