Це казка про те, як нелегко щастя в коханні знайти.

Було це давно-давно, як прийнято говорити, ще за царя Опенька, як була земля тоненька. Та не була наша земля тоненька ні тоді, ні зараз. А що вже багата на чорнозем! Але, на жаль, багатство це належало одному заможному, пихатому панові на ім’я чи то Григорій, чи то Гордій, що мав красуню-дочку Мар’яну. Слава про чарівність її ходила далеко за межами Полтави, а що вже парубків до неї сваталося, не можна й пригадати.

Та, на щастя, Мар’яна не мала гордовитого батькового норову, вона не прагнула збагачення, титулів, як того хотів їй тато. Тому й серце своє віддала дівчина простому, бідному хлопцеві зі свого ж села. Любов їх була прекрасною і чистою, Мар’яна вірила, що батько переможе свою пиху, і дбаючи про щастя дочки, не буде проти її шлюбу з коханим. Але цього не сталося.

Парубок, щоб частіше бачити свою кохану найнявся до пана на службу. Кожну вільну хвилину він намагався проводити з Мар’яною. Іван працював наполегливо і завзято. Наставав ранок, а він уже виглядав вечора, щоб скоріше зустрітися з коханою. Заради цих коротких побачень він ладен був працювати ще краще і сподівався, що пан, помітивши поривання хлопця, змінить свою думку і дозволить їм побратися.

Але не так сталося, як бідному гадалося. Пан довідався про зустрічі доньки з наймитом, це обурило його самолюбство, де це видано, щоб панська кров змішувалася з бідняцькою! Гордій всіляко намагався принижувати Івана, наказував виконувати найтяжчу, найбруднішу роботу, але від цього ставлення до Мар’яни не змінилося, а навпаки, їх почуття сильнішали та загартовувалися. Тому пан задумав засватати свою доньку за старшого сина полковника Гната Попівського. Гнат був особою заздрісною і мав душу черству та прісну. Він не міг домогтися кохання від Мар’яни, а її ставлення до наймита взагалі обурило панка. Гнат задумав принизити гідність чесного парубка. Підступно викравши найдорожчу річ у дівчини, перстень, який залишився їй від матері, звинувачують Івана.

Звісно, що пан наказує покарати наймита і виганяє з маєтку, навіть, не встановивши справедливості. Іван іде світ за очі, бо не може стерпіти такого приниження. Чесний від народження, він не те що персня, а шматка хліба чужого не візьме.

Змучений тяжкою працею, розбитий печаллю та самотністю бідний хлопець не міг ні спати, ні їсти все тільки у піснях виливав свою тугу. Від чистої пісні та щирих почуттів перетворився Іван на білого голуба. Тепер він міг повернутися до коханої дівчини і йому ніхто цього не заборонить. Кожного дня прилітав білий голуб до Мар’яни і виливав свій смуток у журливій пісні. Слухаючи тієї пісні одразу зрозуміла дівчина, що то її коханий Іванко, бо пісня містила скільки горя та журби.

Мар’яна з розпачу звернулася до ворожки і та згодилася їй допомогти. Вона зварила чарівного зілля, яке могло втамувати біль змученого серця. Випивши того зілля дівчина перетворилася на голубку. Тепер закоханих ніхто не міг розлучити. Разом вони злетіли до небес, щоб там співати свою пісню сердець і полинула вона з усією силою та любов’ю.