Жили дід і баба. Дід за яку роботу не візьметься, усе не так робить, бо був ледачий і розуму невеликого.
Посилає раз баба діда в ліс по дрова. Узяв дід сокиру, заткнув її за пояс і пішов у ліс. У лісі знайшов дуба, заліз на нього, сів на гілляку і рубає ту гілляку, на якій сидить.
Ішов повз того дуба якийсь чоловік, побачив діда на гілляці з сокирою та й каже:
— Діду, не рубайте ту гілляку, бо впадете!
— Е, — каже дід, — молодий ти ще мене вчити, іди, куди йшов.
А чоловік той знову гукає:
— Діду, не рубайте так, бо долі будете!
— Проходь, проходь, — каже дід, — не злізу!
Плюнув той чоловік та й пішов собі. А дід перерубав гілляку і впав з нею додолу. Сів, почухався та й думає: «Звідки той чоловік знав при те, що я впаду? Це ж один Бог знає, що з людиною буде. Побіжу дожену та спитаю, коли моя баба вмре, бо так уже мені набридла».
Побіг дід, догнав того чоловіка вже далеченько та й гукає:
— Дядьку, ти Біг?!
— Ні, — каже, — я не біг, я йшов.
А дід знову:
— Дядьку, ти Біг?
— Та ні, я не біг, я йшов.
— Дядьку, ти Бог? — розсердився дід.
Зрозумів чоловік тоді, про що його дід питає, і подумав: «Чудний дід, пожартую з ним». Та й каже:
— Бог. А що ти, діду, хотів?
— Та хотів знати, коли вже моя баба вмре, бо вже в печінках мені сидить.
— Коли баба вмре, не скажу, а от коли ти вмреш, можу тобі сказати. Як тричі, діду, чхнеш, так і вмреш!
Злякався дід. Біжить додому з бабою прощатися. Таку куряву дорогою підняв! Чоловік той подивився вслід та й думає: «Недалеко добіжить». Та й пішов слідом.
А дід у пилюці біжить:
— А-апчхи! Ой, скоро вже мені вмирати. А-апчхи! Ой, скоро ж мені вмирати. А-апчхи!
Третій раз чхнув, упав край дороги в лопухи, руки на грудях склав і лежить, смерті жде. Приходить і той чоловік, побачив діда в лопухах, що той і очі заплющив, жаль йому стало старого. Він і каже:
— Діду, вставайте та йдіть додому. Я не Бог, то я пожартував.
— А ні, — каже дід, — буду тут. Смерті ждатиму.
— Діду, — каже чоловік, — вставайте та йдіть додому, там баба яєчні напекла.
А дід і не чув такого.
— Що воно за яєчня? — питає.
— Та то таке, що як за стіл сядете його їсти, то й за вуха вас не відтягнеш! Таке добре!
Схопився дід і біжить додому, а щоб не забути, всю дорогу бубонить:
— Яєчня, яєчня, яєчня...
На порозі хати впав і забув. Зайшов у хату й каже:
— Бабо, дай мені отого!
— Кого?
— Отого.
— Та що тобі треба дати?
— Отого, що мені Бог казав!
Розсердилася баба, стала діда лаяти, а дід теж розсердився, кинувся бабу бити. Коли це з печі виглянуло онучатко та й каже:
— Дідусю, досить вам бити бабусю, бо ви вже її на яєчню збили.
— А, стара, — зрадів дід, — давай яєчні!