Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона просто неба та й гуде. Коли це біжить лисичка.

— Бач, — каже, — реве, хоче злякати! От я тебе втоплю.

Ухватила лисичка тиковку за мотузок, почепила на шию та й подалася до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить.

— Ач, — каже лисичка, — ще й проситься! І не просися, не пущу!

От як тиковка води вже набралася, то й потягла лисичку у воду.

—Бач, яка, — обурилася лисичка. — То просилася, а це жартує. Пусти-но!

Насилу руда од неї вирвалась. От біжить вона, аж лежить на дорозі скрипка та й гуде на вітрі.

— Бач, — каже лисичка, — ангельський голосок, так чортова думка.

Та й обминає її. Біжить далі, аж чоловік капкани поставив.

— Бач, — каже, — які хитрощі-мудрощі повидумували. Хіба на них сісти не можна.

Тільки сіла, а капкан її за хвіст хвать.

— Бач, — каже, — яке, ще й держить.

Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.

— Дивись, ще, може, і бить буде.

А той чоловік узяв лисичку та й забрав.