Жив у одному селі хлопець Іванко, допитливий і ледачий, яких мало. З самого ранку блукає вулицями і роздивляється на всі боки. Там стріху ремонтують, там дрова рубають, а ось собака за кішкою погналася. Кішка на дереві сидить, а Іванко стоїть поряд і чекає, коли кішка з собакою помиряться.

Настала осінь. Усі хлопці жнуть, молотять, а Іванко по селу вештається. Одного разу побачив він глиняний глечик. Але що в ньому шарудить? Мабуть, миша. Заглянув він у середину, а там маленький чоловічок: голова у нього, як каштан, а сам як гороховий стручок. Оце чудо! Чоловічок мовив:

— Добрий день, Іванку! Ось ми й зустрілися. Один ти мені сподобався, візьми мене до себе.

Вдома Іванко витяг чоловічка з глечика і став з ним гратися: посадив чоловічка в дерев’яну чашку і катав у діжці з водою. Тоді зробив візочок і запряг у нього мишу, щоб катала чоловічка. Невдовзі це йому набридло. Другого дня він знову став блукати вулицями і забув про чоловічка. А коли ввечері повернувся додому, то побачив серед хати здоровенного дядька, що лежав долі, розкинувши руки й ноги. Іванко зразу не зрозумів і злякався, а потім здогадався, що то чоловічок з глечика. Тільки як він так швидко виріс?

— Все твоїми трудами, мій друже! Не дарма ж я тебе вибрав, гуляй більше, я ще не так виросту.

Вперше в житті задумався Іванко. А чоловік той не гостем, а господарем себе відчуває. Наступного ранку знову пішов Іванко, а коли повернувся, то в хату не міг зайти: так той чоловік виріс. Ще й кричить, що тісно йому, хата дуже мала. Довелося Іванку надворі заночувати. А вранці зайшов до нього сусід і попросив допомогти зібрати урожай, бо син захворів. Хоч і не хотілося Іванкові працювати, та не зміг відмовити старому чоловікові. Увечері сусід подякував і заплатив за працю. Вперше хлопець заробив гроші власною працею. А коли повернувся додому, то побачив, що чоловік вдвічі поменшав.

Наступного дня знову пішов допомагати сусіду. Повернувся, а чоловічок сидить маленький та сердитий і каже:

— Помилився я в тобі, Іванку. Думав, ти і мухи не проженеш, такий ледачий. Ще б два дні не полінувався, я б виріс, як гора, аж до хмар. Ну чого ти серпом цілий день махав? Смерті моєї хочеш?

«Так ось в чому справа, — подумав Іванко, — завтра я буду працювати так, що за мною ніхто не вженеться».

На вечір чоловічок став зовсім маленький і попросив Іванка, щоб той посадив його в глечик і залишив біля дороги.

— Пошукаю я собі іншого господаря.

Люди кажуть, що то була лінь. Може, й зараз лежить чоловічок в глечику та чекає нового господаря.