Жили чоловік і жінка. Бідно жили, а ще й ледачі були. От чоловік й каже:

— Звари, жінко, каші.

— Добре, зварю.

Зварила кашу, добренну зварила. Поїли, але нікому горшка мить не хочеться.

Чоловік і каже:

— Жінко, помий горщик!

— Ні, ти помий!

Ніхто не миє горщика. Ну і добре, так і спать полягали. Але перед тим загадали, що хто вранці перший заговорить, тому і горщик мить.

Так цілу ніч проспали. Ранок настав. Лежать мовчки, не говорять... Ось і час обідати, а у них ніде не топиться. Люди почали сходиться, подивитися, що сталося. Чоловік п’ять зайшло. А ті все лежать і мовчать.

Сусіди питають:

— Що у вас трапилося?

Вони все мовчать. Стали все село збирать. Що ж з ними сталося, не можуть зрозуміть. Все село зійшлося, повна хата набилась.

— Ну, що з вами сталося?

Мовчать.

— Що ж робить? За попом пошлемо. Що ж з ними?

За попом послали. Привели отця. Той питає:

— Що у вас трапилось? Треба вас сповідувати.

Мовчать. Піп нічого не міг у них допитатися. Мовчать та й годі. Тоді піп і каже:

— Треба їм оставить людину, щоб пригледіла за ними!

Якась одна жінка каже:

— Хочете я останусь, буду за ними приглядати. Так мені і плату треба. Як без грошей будеш жить?

Піп каже:

— А ось нове пальто висить на вішалці, то візьми собі за плату.

Жінка як скочить та як закричить:

— Не віддам я своє пальто!

— Тобі, жінко, мити горщик, — каже чоловік.