Жила собі бідна вдова. Мала вона одного-єдиного сина, звали його Стецько. А в сусідньому селі за лісом жили рідні дід із бабою. Були вони заможні. От і посилає мати Стецька до стареньких.
— Піди, синку, до діда з бабою, може, що й дадуть.
Прийшов Стецько, а баба дала йому сиру й масла. Повертався Стецько додому, а шлях навпростець через річку пролягав. Лід на сонечку підтанув і під вагою хлопця тріснув. Що ж робити, як перейти? Стецько тріщину сиром затрусив, маслом замазав і перейшов. Повернувся додому з пустими руками, а мати питає:
— Ти з чим прийшов?
Син відповідає:
— Дали мені щось біле та жовте. Йшов я через лід, а він тріснув. Тоді я білим затрусив, а жовтим замастив, так і перейшов.
— Що із тобою поробиш? Сідай до пісних галушок.
Перед Різдвом посилає мати сина до старих та й каже:
— Піди, синку, до діда з бабою, може, щось і дадуть.
Пішов Стецько, погостював, а дали йому хліба з ковбасою. Повертався він додому через ліс. А тут назустріч біжить собака худий-прехудий. Шкіра кістки утримує. Шкода стало хлопцеві тварини і він віддав хліб з ковбасою. Прийшов додому, а мати питає:
— Ну що ти приніс?
Стецько відповідає:
— Дали мені пухкеньке, біленьке та пахуче кругленьке. Ішов я через ліс і зустрів собаку. Дивився він на мене, ніби їсти просив. То я йому віддав гостинець.
— Що з тобою поробиш? — бідкається мати.
Надходить Великдень. Посилає мати знову сина до старих.
— Піди, сину, до діда з бабою, може щось на цей раз принесеш.
Пішов Стецько, а старі дали йому крашанок та сала. Завернув він у полотняну сумку та й поніс матері. Приніс, а мати каже:
— Хоч за третім разом ти остепенився, сину.