Жили собі дід, баба і бичок-третячок у густому лісі. Бичок допомагав їм у всьому, бо вони були вже зовсім старенькі. Бувало, візьме собі на роги цеберка і принесе водички. Старі радіють та бичечка пестять. Ось одного разу дід і каже бичку-третячку:

— Старі ми уже, смерть не за горами, жаль нам своєї хатиноньки, як помремо, не залишай її, доглядай за нею.

Минуло ще небагато часу і старенькі померли. Став бичок-третячок сам жити, сумно йому одному. Та недовго прийшлось сумувати. Якось до нього постукали у двері і спитали:

— А хто, хто в цій хатці?

Бичок і каже:

— Я — бичок-третячок. А ти хто такий?

— Я — баранчик-пожитанчик.

— Ну, бедемо братами, будемо разом жити.

Аж знову хтось постукав і питає:

— А хто, хто, в цій хатці є?

— Я — баранчик-пожитанчик, я — бичок-третячок. А ти хто?

— А я, — каже, — селезень-так-так. Пустіть і мене.

Впустили і його в хатку. Коли це гусак чалапає.

— А хто в цій хатці є?

— Я — баранчик-пожитанчик, я — бичок-третячок, я — селезень-так-так. А ти хто такий?

— Я, — каже той, — гусак-гил-гил.

Прийняли й цього. Аж тут півник іде.

— А хто, хто в цій хатці є?

— Я — баранчик-пожитанчик, я — бичок-третячок, я — селезень-так-так, я — гусак-гил-гил. А ти хто такий?

— А я, — пролунало у відповідь, — півник кукуріку.

Впустили і цього. Хороше їм у хатці. Живуть дружно, хазяйнують. Коли це суне вовк.

— А хто, хто в цій хатці є?

— Я — баранчик-пожитанчик, я — бичок-третячок, я — селезень-так-так, я — гусак-гил-гил, я — півник кукуріку. А ти хто такий?

— Я вовк, пустіть і мене.

— Ой не пустимо, бо ти нас поїси.

— Не поїм, тільки пустіть.

Повірили звірі, впустили його. Вовк зараз кинувся до бичка, а бичок його ріжками. Баранчик бив ногами, гусак щипа дзьобом, а півник біга по хаті та все:

— Ку-ку-рі-ку! Подайте мені його сюди!

Бачить вовк, що лихо та бігом у двері. А звірі залишися живі і здорові.