Голодний вовк шукав собі здобичі. Забрів у село. Куди не поткнеться скрізь ворота зачинені і собаки дуже злі. Вовк з досади підійшов до крайньої хати, став біля і слухає. А в ту пору в хаті дитина репетувала і вередувала. Мати сиділа біля неї, забавляла її. Скільки вона не панькалася з нею, нічого не могла вдіяти, дитина не переставала плакати. Баба тоді почала дитину лякати, щоб вона утихомирилася від страху.

— Цить, не плач, а то зараз оддам вовкові. Зараз замовчи. Вовк, візьми Гришу, іди, на, візьми його!

Вовк зрадів, уже налагодився був їсти дитину, думав, що баба подасть йому у вікно. Дитина злякалася, замовкла, тільки зрідка схлипувала, а баба почала її утішати:

— Гриша-умничок, він не буде плакати, його не оддам вовкові. Ми вовка прогонимо. Іди геть, вовк! Гриша плакати не буде, іч який, він хоче Гришу з’їсти. Тікай вовк, од нас, а то як візьму кочергу, так всю голову розчавлю!

Вовк злякався, побіг од хати і дума собі: «Нема тепер в світі правди: кажуть, що люди розумні, а ніколи не роблять того, що кажуть. Кажуть одне, а роблять навпаки».