Як жили собі чоловік та жінка і мали дочку, а ще конячку та собачку. Умерла мати, а батько взяв та й оженився вдруге. Ох і недобра була жінка, лінива, незлюбила вона падчерку. От і говорить діду:
— Одвези свою дочку та й покинь десь.
Не хотів батько проганяти власну дитину, плакав, а потім каже дочці:
— Збирайся, доню, та й поїдемо в ліс.
Запряг конячину, посідали на воза і рушили. Дивляться, аж там хатка на курячій ніжці стоїть.
— Іди, доню, в хату та звари вечерю, а я піду дровець порубаю.
Прив’язав він до дерева цурочку, вона й стукає. А сам поїхав додому. Дівчина чує стук та й думає, що то батько дрова рубає.
Зашаруділо щось під пічкою. Дивиться дівчина, аж то миша.
— Дівко, дівко, погодуй мене, — просить вона.
Вона дала мишці каші, а тоді й попити. Наїлася мишка і каже:
— Прийде сюди вовк і захоче пограти з тобою у кузьмірки. Я дам тобі дзвіночок. Як побачиш, що вовк хоче тебе з’їсти, то притримай сердечко у дзвонику та й шурхни до мене в нірку.
Тільки мишка в нірку, аж вовк на порозі. Зайшов і каже:
— Дівко, дівко, дай мені поїсти.
Дівчина нагодувала вовка.
— Дівко, дівко, давай тепер у кузьмірки грати.
Зав’язала дівчина вовкові очі хустиною, взяла дзвіночок і стала грати. Аж бачить вона, що от-от вовк її з’їсть. Шурхнула вона до мишки в нірку. Ось чує, аж щось знову стукотить, гримить. Відчинила двері, а на порозі кобиляча голова. Дівчина і її нагодувала, напоїла і спати положила. А кобиляча голова каже:
— Залізь мені в ліве вухо, там багатства міряно-неміряно, бери, скільки хочеш, та й вилазь.
Залізла дівчина, а там золото-срібло, що душа бажає. Взяла вона скриню, поклала туди всякого добра та й вилізла.
А батько скучив за дочкою, запряг коня і вирішив її провідати. Приїхав у ліс, а дочка розбагатіла, їсть досита, все має. Зложив дід все добро на віз та й забрав дочку додому. Мачуха як побачила теє, та як напала на чоловіка:
— Повези та повези і мою дочку туди!
Нічого йому робити, посадив падчерку на воза і відвіз до тієї ж хатки. Прив’язав до дерева цурочку, а сам назад поїхав.
От прибігає до неї мишка.
— Дівко, дівко, погодуй! — просить вона.
— Невелика бариня, й сама навариш та й наїсися, — отвічає дівка.
Розсердилася мишка, залишила дзвіночок і втекла у нірку. Аж ось хтось стукає у двері.
— Дівко, дівко, одчини! — кричить.
— Невеликий пан, сам відчиниш!
Заходить вовк та й просить поїсти. А дівка знов:
— Невеликий пан, сам собі навариш, то й поїси.
Стали вона грати у кузьмірки, вовк розізлився та й з’їв дівчину.
От баба каже дідові:
— Запрягай коня та й поїдь за моєю дочкою.
Поїхав дід. А собачка у дворі почула це та й кричить:
— Дідова дочка, як панночка, а од бабиної одні кісточки торохтять!
Вискочила баба, побила собачку, а вона знов за своє. Дивиться баба, аж їде дід сам, а в торбинці кісточки її дочки торохтять.
Хто казав, тому грошей казан, а хто слухав, тому ковдра з пуху.