Жили собі мишка та горобець. Мишка збирала в жнива зернятка, а горобець нічого не робив. Зима того року видалась жорстока, холодна. Горобцю нікуди було дітися і він замерзав. От і просить мишку:

— Кумонько-голубонько, прихисти мене, поки лютий мороз.

— Ні, у мене невеликі запаси зерна. Не вистачить для двох.

— Пусти, мишко, — проситься горобець.

— Добре, піду подивлюся. Якщо вистачить, то впущу.

Мишка оглянула свої засіки і вирішила прихистити горобця.

— Хоч і ситі не будемо, але і з голоду не пропадем.

— А влітку будемо укупі працювати. Ти будеш пшеницю збирати, а я дзьобом молотити та носити, — пообіцяв горобець.

Погодилися вони разом жити.

От і прийшла весна. Горобець знявся і полетів, мишці прикро стало. Пішла вона до старости на горобця жалітися. Зібралися всі птахи і звірі на суд великий. Сперечалися вони, сперечалися, але згоди не дійшли. І розпочали усі мешканці лісу війну між собою, яка тривала дві доби. От і розійшовся їх суд, лише один орел поранений залишився сидіти на пеньку.

Ось одного разу пішов на полювання Василь, син купця. Побачив цього орла. Цілиться мисливець у птаха і дивується, чому він не летить, не боїться його. А орел людським голосом до нього промовляє:

— Не вбивай мене. Я така ж людина, як і ти, тільки зачарована. Візьми мене, годуй, доглядай. Я тобі в пригоді стану.

Василь і питає в орла:

— А довго мені прийдеться годувати тебе?

— Один рік, — відповідає поранений птах.

— А яку ти їжу споживаєш?

— За добу одного барана.

Ось приносить Василь орла додому, розповідає батькові про знахідку. Батько сказав, що це буде для них занадто дорого, але відмовити синові не зміг, бо дуже любив свого одинака.

Прогодував парубок свого орла півроку. Батько розсердився на сина, що даремно харчі витрачає, і вирішив викинути орла в глибоку канаву. Василя в цей час не було вдома. А прислуга все це бачила і розповіла мисливцю, ще й місце показала, куди батько птаха викинув.

Василь дістав орла, заніс до старенької бабуся і годував таємно від батька.

Купець дізнався про це і вигнав сина з дому. Приходить парубок до орла зі сльозами на очах і жаліється, що й самому їсти нічого.

— Ну, що ж, ходім силу випробовувати, — говорить орел.

І полетіли вони до великого міста, в якому жила рідна сестра орла-царевича. Зупинилися біля палацу. Перетворився орел у красивого парубка і відправив Василя до рідної сестри просити винагороду за своє врятування. Але застеріг свого рятувальника, щоб не брав ні золота, ні срібла, а лише попросив невеличку скриньку.

Розповів Василь усе сестрі про орла-царевича і взяв скриньку. А вона була чарівна. Як стукнеш по ній зверху, з’являється місто, а як удариш знизу — воно ховається назад.

Вирішив мисливець повернутися додому. Але до свого рідного села не дійшов, а вдарив зверху по скриньці і з’явилося велике місто. А в ньому багатоповерхові будинки і в кожному з них все крамниці та крамниці.

І Василеві будинок у центрі міста збудували. Зайшов він усередину, а там все сяє, як у царському палаці. Одружився Василь, забрав старого батька з села. І жили вони щасливо у мирі та злагоді.