Нишком будете сидіти, розкажу вам казку, діти. В давнину, в далекім краї, саме де, не пам’ятаю, без одежі й без чобіт, жив на світі бідний кіт. Часто й густо плакав кіт. В холод замерзав, як лід, а в жару спікався так, що червоний був, як рак.

Одного разу він підходить до верби і просить:

— В тебе ж листя більш, ніж досить, дай мені, прошу, хоч трішки? Я зроблю собі панчішки і зроблю собі піджак, і ходитиму отак.

А верба:

— Чого ж схотів, хіба ж листя для котів? Ну коли тобі так треба, відпущу тоді, для тебе.

Замурчав кіт, ану за діло. Взяв листя у верби, сів на пеньку і пісеньку веде собі таку.

Оце так, оце так,

Шию я з листя піджак,

А на ніжки — панчішки.

Як пошив, одягся кіт. Вийшов погулять у ліс. А в цей час в лісі ходить осінь, у кота пожовтіли боки і по листочку облетіли, як з верби тієї наче. Кіт стоїть і плаче. А тоді вже гуляка-кіт біжить до гусака та й просить.

— В тебе ж пір’я більш, ніж досить, дай мені, прошу, хоч трішки, я пошию собі панчішки і піджак, і ходитиму отак!

А гусак:

— Чого ж схотів, хіба ж пір’я для котів? Ну, коли тобі так треба, відпущу тоді для тебе.

Кіт зрадів, набрав повну торбу пір’я, сів на пеньку і пісеньку веде собі таку.

Оце так, оце так,

Шию я з пір’я піджак,

А на ніжки — панчішки.

Як пошив, одягся кіт та й скликає на обід. Барана і всю рідню, і корову, і свиню, а також покликав півня та індика. Стали гості їсти й пить, почали піджак хвалить.

Півень заспівав:

— Ку-ку-рі-ку, ще не бачив зроду-віку.

А корова хвалить:

— Му! До лиця піджак йому.

А індик:

— Булди — булди, ой води мені, води.

А свиня все їла, їла то ж і не хвалила.

Ось на другий деньізрання вийшов кіт на полювання, хвіст задравши догори, аж тут яструб, шусть з гори. Яструб думав, що гусак, та як схватить за піджак. Тільки слід лишивсь на спині і піднявся в небо синє. З болю й ляку кіт завив, біг, панчішки погубив. Сів та й плаче коло хати, аж тут біжить Рябко кудлатий. Кіт став перед ним і просить:

— В тебе шерсті більш, ніж досить, дай прошу мені хоть трішки, я зроблю собі панчішки і зроблю собі піджак, і ходитиму отак.

А пес махнув хвостом:

— Не дам. Я в морози мерзну й сам.

Та в цю хвилину вибіг Сірко з-під тину:

— Гр! Гр! Ти в мене вчора кістку вкрав?

— Відчепись, не брав.

І собаки завелись, тільки шерсть летить від них. Та в цю хвилину кіт зрадів, напхав шерсті повну торбину. Сів, та й шиє на пеньку, пісеньку веде собі таку.

Оце й так, оце й так,

Шию я з шерсті піджак,

А на ніжки — панчішки.

Як пошив і одягся бідак та й виходить вже до собак, а вони:

— Віддай піджак мерщій, віддавай, піджак не твій.

І погнались за котом. Кіт навтіки, круть хвостом і на дерево. Оце й відтоді не живуть коти з собаками у згоді.

Оце й казочка уся Івана-дідуся. Слухатимете маму й тата, розкажу казок багато.