Жив колись на світі один чоловік і мав він три сини. Вони повиростали високі, стрункі та здорові, але ніколи не тяглися до роботи. Їхній батько день у день і рік у рік працював на винограднику, в садку, на городі, порався у хаті. Все життя він піклувався про синів, годував їх і одягав. А вони, тільки-но припече сонце, так одразу ж і ховаються в холодок крислатих дерев або мчать стрімголов на річку купатися, ніяка робота їм на думку не йде.

Добре оброблений і доглянутий батьком виноградник і садок давали восени щедрий урожай.

Так минали день за днем, рік за роком. Та ось батько постарів, його борода стала біла-біла, мов сніг. Побачивши, що старість забирає останні сили, що вже немає в нього сили вести господарство і піклуватися про синів, батько вирішив передати їм у спадщину скарб, який здобув у повсякденній праці.

Одного дня покликав усіх трьох синів до свого ліжка й каже:

— Любі сини, скільки я жив, стільки й піклувався про вас, працював дні і ночі, і ось тепер, на старість, не можу залишити вам ніякої спадщини, окрім цієї хати, виноградника, садка та городу. Але запам’ятайте, що у винограднику закопано справжній скарб — горщик із золотом. Копайте виноградник і ви знайдете схований там скарб. І тоді все життя будете здоровими і багатими.

Сини в один голос запитали батька:

— А де саме закопано той скарб?

— Не пам’ятаю, — відповів батько, — я закопав його ще в молодості. Беріть лопати, перекопуйте від куща до куща, від межі до межі і знайдете.

Після смерті батька, коли у синів не залишилось і шматка хліба, наймолодший із синів згадав про скарб у винограднику.

Наступного дня усі троє підхопилися раненько, кожен узяв по лопаті і заходилися копати на винограднику землю. Копали то в одному місці, то в іншому, понагортали цілі купи землі на виноградники, але так нічого й не знайшли. Зажурилися брати:

— Якщо ми й далі так будемо безладно копати, то ніякого скарбу не знайдем. Давайте перекопувати землю всю підряд, — сказав найменший брат.

В кінці городу старший брат загородив заступ глибоко в землю і наткнувся на кам’яну брилу. Взялися брати дружно викопувати той камінь, а коли зрушили його з місяця, то з-під нього забило джерельце чистої та холодної води. Виклали з каменю криницю з доброю водою, що вся околиця ходила сюди і брала смачну воду.

Хлопці щиро захопилися роботою, перекопали всю землю від куща до куща на винограднику, під кожним деревом у садку, скопали увесь город уздовж і поперек, але так ні до чого й не докопалися. Тоді хлопці вирішили, щоб їхня праця не була марною, засіяти город і щось та вродить.

Засіяли вони город так само, як колись робив їхній батько, потім своєчасно прополювали сходи та поливали джерельною водою. І ось діждалися врожаю: виноградник, садок і город уродили так, як не родили ніколи доти.

Зібрали брати багатий-пребагатий урожай, поділили між собою і знову заходилися копати землю.

Тоді брати зрозуміли, що батько сказав дуже глибокі і мудрі слова: «Скарб — це праця». Оце й був той скарб, який прагнули знайти брати.