Якось ішли дорогою старці і зайшли у крайню хату. А там живуть молодята, які тільки-но побралися, і їхні старі батьки. От старці й запитують молодих людей:
— Коли до вас краще прийти? У молодості чи в старості?
Подумали молодята та й кажуть:
— Приходьте до нас тепер. Ми молоді, здорові, сильні, то якось будемо працювати і, дасть Бог, якось переборемо всілякі негаразди, злидні.
Зайшли старці до хати і так обсіли бідних людей, що далі терпіти нікуди.
Чоловік подався на заробітки в невідомі краї, жінка пішла наймитувати до пана. У пана на той час померла дружина. От він і став задивлятися на гарну наймичку, невдовзі й одружився з нею.
Так минають роки. Жінка живе собі у пана в багатстві та розкоші, а чоловік гірко працює, заробляючи на заможне життя.
Пройшло більше двадцяти років. Чоловік кревною працею заробив грошей, зав’язав їх у вузлик і помандрував додому, до дружини. Уже біля рідного села вирішив трішки перепочити. Ліг під дубом та й заснув.
Аж тут пролітала ворона, схопила вузлик у дзьоб і сіла на дереві. Чоловік і сяк і так до неї, і намагався зігнати, і хотів вилізти на дерево. Та де там...
Пішов у село прохати людей, щоб допомогли зрізати дуба. А люди повідали йому, що пані заборонила їм рубати дерева, бо це її власність. Засмутився чоловік і пішов до пані.
Яким же було його здивування, коли побачив свою дружину. На той час старий пан уже помер. Чоловік з дружиною порозумілися, зрізали дуба, відібрали у ворони вузлик з грішми. А тоді до кінця своїх днів жили заможно в мирі та злагоді.