Жили собі чоловік і жінка, Не було в них дітей, жили собі, як бог їм давав.

Одного разу стукає хтось до них у двері. Жінка вийшла та й питає:

— Хто там такий?

І десь з темноти почула:

— Горе.

— Як це горе?» — здивувалася жінка.

— Горе я. До всіх приходжу, але не разом. До одного в старих літах, а до іншого — в молодих. То це я прийшло спитати, коли до вас прийти, бо вам все одно мене не минути.

— Пожди, — каже жінка, — я з чоловіком пораджуся.

Зайшла вона до хати, а чоловік і питає її, хто там прийшов.

— Горе прийшло, але питається, чи до нас в молодих літах прийшло чи в старих. То все рівно воно до всіх приходить, тільки не разом. До одних в молодих літах, а до інших в старих. То що йому одказати?

От вони порадились. Чоловік каже:

— Хай приходить в молодих літах, та може, легше нам буде його перетерпіти.

Жінка вийшла та й каже:

— Йди зараз, ми молоді, легше буде переносити, як в старості.

От повставали вони рано, жінка й говорить до чоловіка:

— Поїдь до млина, треба змолоти, бо, може, скоро те ж горе прийде, то щоб хоч змелене було.

Поїхав чоловік до млина, поставив волів запряжених у віз з мішками, пішов у млин запитати, чи зносити мішки, чи, може запізно, А воли до води потягнулися разом з возом, гора крута, віз на них. Втопилися разом з мішками. Вийшов чоловік і за голову вхопився: немає ні волів, ні воза, ні мішків. Тільки батіг у руках остався. Пожурився-пожурився і каже:

— Оце, мабуть, і горе прийшло.

Спішить додому, щоб жінці поскаржитися, а вона напроти його вибігла та й каже:

— Немає в нас, чоловіче, хати, все погоріло.

— Що ж робити? Оце вже й горе прийшло, Ходімо попід хати просити хліба, — каже чоловік.

Так й пішли. Ідуть від села до села, їде на зустріч їм якийсь пан бричкою та й питає:

— Чоловіче, жінка твоя?

— Моя.

— То продай мені її, — каже пан.

— Продавай, — каже жінка, — я втечу тоді до тебе.

Не хотів чоловік продавати, довго не згоджувався, але пан наполягав та й грошей треба. Нічого не зробиш.

Продав жінку, зостався з вузлом грошей. А за бричкою тільки пилюка піднялася.

— Ну що ж, — каже сам до себе, — горе прийшло таки.

Купив собі їсти, трохи одпочив, а тоді нахилився до річечки водички напитися. Вузлик упав у воду.

— Ой горе, це ж гроші там! З чим я залишуся?

Зметнувся дістати якусь тичку, щоб зачепити вузла. Але поки вернувся з палицею, то побачив ворон у небі, а у дзьобі в одної вузол з грішми.

— Ну що ж, горе прийшло.

Сплюнув та й іде дальше хліба просити. Жінка так і не вернулася. Ходив він сам попід хатами та й з того жив.