Був один бідний чоловік, содержав велику сім’ю. Однажди на службі чув, як піп обращається до людей:

— Люди, товариство, приносьте на пожертву богу, хто що може, і бог наградить вас у стократ.

Дома чоловік каже жінці:

— Маєм багато діток, а живемо бідно. Батюшка в церкві казав, що хто дасть на пожертву, того господь наградить у стократ. Може, щось понести?

— Чоловіче, чи ти здурів? У нас лише одна корова у дворі. Ні баранів, ні поросят.

— Мовчи. бог нам заплатить, а батюшка — похвалить!

Повів селянин корову на поповий двір. Піп записав у церковну книжку. І корівка ходить пастись із поповими коровами.

Раз пастух на толоці заснув, а скотина заблудилась. Селянська корова попростувала до свого старого хазяїна й повела за собою остальні корови Чоловік обрадувався:

— Ну, жоно, ти не вірила, що ми будемо награждьоними. Дивись, наша корова привела ще десять.

А вона тільки головою покивала:

— Дурний тебе піп хрестив. Їх ще сьогодні заберуть. Ось тільки батюшка узнає.

Скоро робочі попа почали шукати скотину.

— Ану, подивіться ще в того чоловіка, — совєтує батюшка, — може, його корова повела й наших.

Пішли до нього, а корови й правда там, та селянин не отдає. Тоді прийшов сам піп.

— Що ти, Василю, зробив?

— Нічо, то мене бог наградив.

— Недобре, Василю, робиш. Ти чужі корови присвоїв.

— Як чужі? Хіба ви неправду говорили? Ви своє слово не держите?

Розстроївся піп. Думає собі: сміх буде, перед народом стану брехуном, коли Василь почне всім говорити.

— Слухай, Василю, не хитруй. Одну корову бери, а другі отдай.

— Я не хитрую. Як вам дуже жалко, беріть ви собі одну.

Так піп пішов з нічим, а чоловік став хазяїном. Ще й дотепер хазяйнує, як не вмер.