Жив собі чоловік і в нього було багато дітей. А їсти не було чого. От він вирішив піти заробити і пішов на заробітки. І заробив собі катеринку.

Рано жінка вимела борошно все і спекла йому вихватня. Пішов він на базар. А катеринку поклав коло вихватня і ламав-ламав і відщепнув катеринку. Іде та й до себе промовляє:

— Ніколи не буде, ніколи не буде так, як думаєш.

А пан сидів на ґанку і ждав парихматера, що прийде його стригти. А жінка пана підмовила цього парихмахера, щоб зарізав пана.

Ну; прийшов парихмахер і став його стригти, а пан продовжує говорити слова, що почув від мужика:

— Ніколи не буде, ніколи не буде так, як думаєш.

А парихмахер злякався та й каже:

— Паночку-голубчику, я ж не хотів, це ж ваша пані сказала мені, щоб я вас зарізав.

Тут пан кидає стригтись і наказав слугам, щоб догнали того чоловіка. Вони сіли на коні, догнали його. А він просив їх:

— Я ж нічого не винен.

Та все одно вони його привели до пана. А пан каже:

— Ти скажи, що ти казав, як ішов біля моєї хати.

Чоловік каже:

— В мене сім’я велика, нема що їсти, і я заробив катеринку, щоб купити дітям корову. Але жінка спекла вихватня, і я разом з ним з’їв катеринку.

Пан тоді зізвав своїх слуг і сказав, щоб запрягли коні найкращі і наклали на віз добра всякого. Сів з зерном для мужика, а пані вигнав з дому.

Так і забагатів мужик. Привіз додому і хліб, і коні, й корову, і живуть вони собі і добра наживають.