Їхав чоловік дорогою та й загубив тиковку. Лежить вона проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка.

— Бач, — каже, — реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю.

Ухватила її за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала тиковку топити, а та набирається води та булькотить.

— Іч, — каже, — ще й проситься! І не просись, бо не пущу!

От як тиковка води вже набралась та й лисичку тягне в воду.

— Бач, яка, — каже, — то просилась, а це шуткує. Пусти-бо.

Насилу вона од неї вирвалась. От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі гуде потихеньку.

— Бач, — говорить лисичка, — ангельський голосок, так чортова думка.

Та й обминає її. Біжить далі, аж чоловік капкани розставив.

— Бач, — говорить, — які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна?

Тільки сіла, а капкан її за хвіст.

— Бач яке, — каже, — ще й держить!

Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.

— Дивись, ще, може, і бить мене буде!

А той чоловік узяв її та й пішов додому.