Бігли якось удвох лис і цап, дуже голодні. А тут чоловік їде возом, везе мішки з морквою. На повороті віз підскочив, один мішок і випав на землю. Чоловік цього не помітив і поїхав далі.

— Це моя морква, — сказав лис, підбігши до мішка.

— Відійди! — заявив цап. — Морква моя, бо це їжа саме для кіз.

Лис вишкірив зуби на цапа, а цап наставив роги на лиса, і так вони довгенько стояли один проти одного. Нарешті лис і каже:

— Так ми ще довго так тут будемо стовбичити і сваритися, а пуття з того не буде. Краще позмагаймось! Он, бачиш, стоїть закопаний стовп. Хто його перекине, того й морква буде.

— Гаразд! — зрадів цап. — Це мені раз плюнути.

Розгнівався та в стовп головою лусь! А стовп собі і далі стоїть. Разів чотири бив іще цап у нього рогами з розгону, аж поки в нього роги тріснули. А в стовпі хоч би що, стоїть, як і доти.

Настала черга і лиса показати свою силу. Почав він рити землю навколо стовпа, підкопувати його. Рив, рив, аж геть увесь зіпрів, поки нарешті до кінця добрався. Стовп і впав. Та був він такий важкий, що коли, падаючи, вдарив лиса по задній нозі, то й зламав її.

Лежить стовп на землі, а цап каже лисові:

— Забирай моркву, мені уже нічого не треба, так голова болить. А лис у відповідь:

— Де там! Я тепер до неї і підійти не можу.

Однак полежавши та відхекавшись, лис усе таки звівся на три ноги й пострибав до мішка. Але поки вони однак змагались, чоловік той побачив, що на возі мішка не вистачає, звернув коней і поїхав назад. Побачив свій мішок перед носом у лиса! Забрав його та й поїхав.