Була в одного чоловіка дочка. Росла красива, а робити нічого не хотіла. Придивився другий чоловік, що дівчина красива, прийшов із сином та засватали її. Батьки дали добру частку приданого та й журяться, як буде їхня дитина на новому місці жити, бо вона ж не любить робити.

Кілька днів невістці нічого не казали. На четвертий день покликали її на обід. Зайшли до хати, а чоловіка батько питає:

— Хто що робив?

Кожен сказав, що робив, тільки одна невістка мовчить.

— А, ти, дитино, що робила?

— Лежала.

— Хто робив, сідайте до столу, — каже господар, — а ти, дитино, лежи далі.

Другого дня пішла невістка за водою. Кличе свекруха на обід. А свекор запитує, хто що робив. Жінка й каже:

— Ой, а невістка принесла води!

— Так і дайте їй у глечику води.

Пообідали, і порозходилися далі працювати. Іде третій день. Свекруха пішла доїти корову, невістка за нею. Зайшов свекор до хати:

— Хто що робив? — питає.

— Ой, невістка корову здоїла, — каже свекруха.

— То дайте їй глечик молока, нехай п’є.

Побачила невістка, що тут треба робити. Питає у свекрухи, що робити. Роботи в хаті немало: і зварити, і прибрати. На четвертий день свекор знову:

— Хто робив, то сідайте їсти.

Сіла за стіл і невістка, бо заробила обід. Йде її батько до свата подивитися, як їй там живеться. Прийшов, а донька працює у дворі. Сів він, здивувався, а вона йому каже:

— Нате, батьку, ножа та обрізуйте цибулю, бо тута такі люди, що якщо не робите, то вам їсти не дадуть.