Жив дід та баба. Та була у них коза, та й повів дід її пастися. Оглянеться та постоє. Надвечір веде додому. Тут баба зустрічає та й каже:
— Кізонько моя мила, кізонько моя люба! Чи ти пила, чи ти їла?
— Я й не пила, й не їла, а тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку.
Розсердилась баба на діда, на другий день пішла сама. Оглянеться та й постоє. Надвечір жене козу додому, а дід запитує:
— Кізонька моя мила, чи ти пила, чи ти їла?
— Я й не пила, я і не їла, тільки бігла через місточок та вхопила кленовий листочок, бігла через гребельку та вхопила водиці крапельку.
Розсердилися дід з бабою та й вигнали козу. У лісі коза побачила зайчикову хатку. Вона й поселилась там. Приходить зайчик, коли чує хтось у хатці є, та й каже:
— А хто в моїй хатці?
А коза відповідає:
— Я коза-дереза, півбока драна, тупу-тупу ніжками, сколю тебе ріжками, хвостиком замету і головою верст заткну.
Зайчик і втік. Коли йде лисичка. Почула, що хтось у хатці та й питає:
— Хто, хто в зайчиковій хатці?
А коза:
— Я коза-дереза, півбока драна, тупу-тупу ніжками, сколю тебе ріжками, хвостиком замету і головою верст заткну.
Лисиця злякалася і побігла. Йде рак, чує, щось шевелиться в хатині і питає:
— Хто, хто в зайчиковій хатці живе?
— Я коза-дереза, півбока драна, тупу-тупу ніжками, сколю тебе ріжками, хвостиком замету і головою верст заткну.
— А я рак-неборак, як ущипну — буде знак.
Та й ущипнув козу. Коза злякалася і втекла.