Жили в лісі дві лисички Руда і Чорнобура. Одного разу вони зустрілися на лісовій галявині і потоваришували. Руда лисичка каже:

— Давай будемо жити разом, як сестри.

Чорнобура лисичка дуже зраділа своїй новій подрузі-сестриці. Збудували вони в лісі хатинку і зажили разом. Чорнобура лисичка одного разу говорить:

— Треба нам іти на полювання, щоб було що їсти.

От зібрались вони, аж раптом Руда лисичка застогнала:

— Ой, щось у мене лапка болить, піду трішки полежу.

Чорнобурка була доброю. Пожаліла сестричку і пішла на полювання сама. Вполювала в лісі курочку, принесла додому. Руда лисичка взялась готувати смачну вечерю.

— А ти спочинь, Чорнобурко, трішки.

А сама швиденько з’їла курочку, а пір’ячко в печі спалила. Прокинулась Чорнобурка, а Руда сидить на призьбі плаче і приказує:

— Ой лишенько, я зварила курочку, винесла в сіни, щоб прохолола, прийшла, а її нема. Мабуть кум Вовчик украв.

— Не плач, — каже Чорнобурка, — якось перебудемо.

Кожного разу, збираючись на полювання, у Рудої щось траплялось, то хвостик ломить, то голівка крутиться. І весь час приходилось на полювання ходити Чорнобурочці самій. Тяжко було Чорнобурій лисичці пережити ту зиму, схудла, змарніла, ледве ноги волочить. А Руденька з кожним полюванням все гарнішала й гарнішала.

Так було і з качечкою, і з гусочкою, яких вполювала Чорнобурочка.

Коли це Чорнобурочка щось запідозрила. Якось зловила вона в лісі маленьке перепеленя. Принесла додому та й каже Рудій:

— Я трішки спочину, а ти приготуй вечерю.

Лягла Чорнобурка і вдала, що спить. А Руда тим часом почала їсти свіжатину. Чорнобурка глянула на Руду, а у неї вся мордочка в пір’ї.

Розсердилась Чорнобурка і прогнала Руду з хатинки. З того часу руда і чорнобура лисиці не приятелюють і ніколи ніде не зустрічаються.