Це діло йде ще від створення світу. Як бог людей творив, то спершу створив він теля. Кинув його через тин — воно й побігло. За третім разом бог створив дитину. Став її кидати через тин, а мати як заплаче:

— Господи милостивий, не кидай, бо воно маленьке, уб’ється!

— Ну, коли тобі шкода його, то ти будеш глядіти його до трьох років.

А чорт те все бачив і чув та й каже:

— Дай я зроблю щось таке, щоб Божих людей поїло.

І зробив він вовка. Дме-дме, а той ніяк не оживе. Коли ось іде бог. Чорт і давай його питати:

— Що Ти таке робиш, що тільки надмеш, кинеш через тин, а воно й побіжить?

— А кого ти зробив?

— Вовка.

— Гм, так ти відтягни його до кручі над річкою, стань поряд із ним та й кажи: «Устань, вовче, та з’їж чорта», а сам мерщій у воду плигай.

Чорт послухався. Узяв вовка, притяг його до Дніпра, став поряд із ним та й каже:

— Устань, вовче, та з’їж чорта!

Вовк і схопився. Не встиг чорт і в воду плигнути, а він його за п’яти, та так і відкусив. І стали чорти безп’яті. Отут у них на балці саме й збіговище було.