Сидить дід і чай п’є, не простий чай, а молоком забілений. Летить сова і каже:
— Добрий день, друже!
А дід аж злякався і думає: «Хто це так до мене гукає?» Аж дивиться, а це сова.
А вона до нього:
— Як поживаєш, друже?
Дід як крикне:
— Який я тобі друг? Ти сова, очі як кулаки, вуха як вараниці, а дзьоб ніби закручений кулак. Іди від мене, а то зараз пущу собаку Пірата і залишишся без хвоста!
Сова образилася дуже і сказала дідові:
— Ну почекай, ти ще пожалкуєш.
Минула весна, настало літо. Багато квітів, ростуть на городах огірки, помідори гарбузи, цвіте картопля. Дід і баба радіють, будуть мати добрий урожай, все в них буде.
Але якось ввечері дід п’є чай, не простий, а молоком забілений, прилетіла сорока і кричить:
— Діду, чого ти сидиш, в тебе на городі миші весілля роблять!
Дід як закричав:
— Не може цього бути!
Покинув чай пити і побіг на поле подивитися. Боже, а там під корчами повно мишей в майках і в трусах танцюють скачуть, поламали вудиння, понапорпували багато землі, квітки картоплі зів’яли поламані. Дід сів на межі і плаче. Але прилітає сова і каже:
— Ну що, діду, я правду тобі казала?
А дід їй:
— Совушко поможи мені, рятуй овочі, картопельку, бо я зимою голодний буду з бабою і помру.
Сова каже:
— Добре, я зараз покличу своїх родичів і сусідів.
Полетіла до лісу і з лісу прилетіли багато сов і почали мишей ловити. Та за хвоста, та за вухо, та за ногу і у відро, в тачку. Завезли до яру і закопали, щоб не смерділи. Дід подякував всім совам, всім пташкам за допомогу і помаленьку пішов додому втішити бабку, що картопельку, огірки, помідори врятували від мишей.
Відтоді дід як побачить сову, зупиниться зніме шапку і скаже:
— Здрастуй, совушко, моя красуня, як живеш, як твої дітки, може, чим тобі допомогти?
З того часу дід і сова великі друзі.