Сидить дід і чай п’є, не простий чай, а молоком забілений. Летить сова і каже:

— Добрий день, друже!

А дід аж злякався і думає: «Хто це так до мене гукає?» Аж дивиться, а це сова.

А вона до нього:

— Як поживаєш, друже?

Дід як крикне:

— Який я тобі друг? Ти сова, очі як кулаки, вуха як вараниці, а дзьоб ніби закручений кулак. Іди від мене, а то зараз пущу собаку Пірата і залишишся без хвоста!

Сова образилася дуже і сказала дідові:

— Ну почекай, ти ще пожалкуєш.

Минула весна, настало літо. Багато квітів, ростуть на городах огірки, помідори гарбузи, цвіте картопля. Дід і баба радіють, будуть мати добрий урожай, все в них буде.

Але якось ввечері дід п’є чай, не простий, а молоком забілений, прилетіла сорока і кричить:

— Діду, чого ти сидиш, в тебе на городі миші весілля роблять!

Дід як закричав:

— Не може цього бути!

Покинув чай пити і побіг на поле подивитися. Боже, а там під корчами повно мишей в майках і в трусах танцюють скачуть, поламали вудиння, понапорпували багато землі, квітки картоплі зів’яли поламані. Дід сів на межі і плаче. Але прилітає сова і каже:

— Ну що, діду, я правду тобі казала?

А дід їй:

— Совушко поможи мені, рятуй овочі, картопельку, бо я зимою голодний буду з бабою і помру.

Сова каже:

— Добре, я зараз покличу своїх родичів і сусідів.

Полетіла до лісу і з лісу прилетіли багато сов і почали мишей ловити. Та за хвоста, та за вухо, та за ногу і у відро, в тачку. Завезли до яру і закопали, щоб не смерділи. Дід подякував всім совам, всім пташкам за допомогу і помаленьку пішов додому втішити бабку, що картопельку, огірки, помідори врятували від мишей.

Відтоді дід як побачить сову, зупиниться зніме шапку і скаже:

— Здрастуй, совушко, моя красуня, як живеш, як твої дітки, може, чим тобі допомогти?

З того часу дід і сова великі друзі.