Не за горами високими, не за степами широкими, а тут недалечко було містечко. Жив люд у тому містечку, не тужив, землю обробляли та різні речі майстрували.
За містечком за два дні ходу було болото. На тім болоті поселився Змій-лиходій. То поля людські розорить, то вогнем будинки палить. А потім і зовсім розійшовся, став вимагати викуп, щотижня. А за викуп давали йому дівчину. Спочатку сиріт віддавали Змієві, потім простих містечкових дівчат.
Аж тут дійшла черга воєводовій дочці Марічці до Змія іти. Зажурився воєвода, але робити нічого, повів дочку до Змія. А сам такий указ видав: хто Змія переможе та дівчат виручить, той Марічку за дружину візьме.
Охочих парубків було чимало, але хто не йшов — ніхто не повертався. Залишилися у містечку одні старі та малі, ні дівчат немає до Змія вести, ні парубків щоб їх виручати.
Та в одній хаті жив парубок Іванко. Колись у дитинстві впав він з коня. З тих пір став неходячим калікою, все на лавці сидить, з хати не виходить.
Одного разу йшов тим містечком мудрий старець. Підійшов до Іванової хати та й каже:
— Парубче, а чого це ти на лавці сидиш, піди-но витягни води та дай мені напитися.
— Чи ти знущаєшся, старче? Невже не бачиш, що я каліка?
— Не переч мені, вставай та іди!
Звівся Іван на ноги, похитнувся, але втримався. Невпевненим кроком дійшов до криниці, набрав води, подав старцеві. Напився той і подає кухоль Іванові:
— Випий, Іване, води і сили твої відновляться. Крім тебе нікого здатного побороти Змія немає, на тебе одного надія. Подивись, навколо одні старі та малі залишились. Іди, звільни люд наш від Змія проклятущого, поверни парубків і дівчат.
Зібрав Іван харчів на дорогу, взяв булаву та й пішов на болото Змія шукати, людей визволяти. Іде день, іде другий. Аж тут печера біля самої трясовини. Став він кликати Змія на бій.
Вийшов Змій та й питає:
— Хто це мене кличе? Хто загибелі своєї шукає?
— Не загибелі я шукаю, а прийшов своїх людей із полону твого визволяти. Давай битися!
Як змахнув Іван булавою, так і загнав Змія по кісточки в болото. Вдарив Змій у відповідь і загнав парубка в болото по коліна. Другий раз змахнув Іван і загнав Змія по самі крила у болото. Відрубав йому крила. А той лютує, вибирається і у відповідь загнав хлопця у болото по пояс.
Зібрався Іван із силами, згадав про містечко рідне, про дівчат і хлопців полонених і як вдарив булавою та й відрубав лиходію голову. Потім пішов у печеру, визволив людей своїх. А як побачив Марічку, то закохався у неї одразу. Та й він сподобався дівчині. Повернулись усі до містечка.
Зрадів воєвода, побачивши доньку живою та здоровою. Та й благословив її на шлюб з Іваном. І влаштували люди гучне весілля молодим. Накрили великий стіл через усе місто. А вже страв різних та медів солодких було досхочу.
Я теж там був і мед пив, з вус текло та в рот не попало. А хто казку слухав, той мав добрі вуха.
Нашій казочці кінець, а хто слухав — молодець!