Їхав чумак із Криму додому, а з ним — молодий погонич. Зупинилися вони на нічліг.

Чумак і каже:

— Давай варити кашу.

Став він варити — наклав у горщик гадюк і насипав пшона. Коли закипіло, першу воду злив, потім другу, а з третьою зварив і з’їв. А погоничеві дав горщик помити. Та тільки каже:

— Не їж моєї каші.

А погонич не послухав, пішов до річки і перед тим, як мити, вишкрябав з горщика рештки каші та й з’їв. І дуже здивувався, бо відразу почав розуміти, про що річка хлюпоче, що жайворонок співає. Навіть розумів мову коней.

От ідуть вони знову степом, а кожна травинка шепоче, од чого вона: «Я — од живота», «Я — од пристріту». А коли вони переїжджали річку, кобила сказала лошаті:

— Бреди, тут неглибоко!

Погонич не стримався і розреготався. Чумак і питає його:

— Чого ти смієшся?

— З кобили сміюсь!

Тут чумак і здогадався та й розгнівався:

— Я ж тобі наказував, щоб ти не їв моєї каші, а ти нащо їв?

Вирвав йому якусь траву і примусив з’їсти. І відразу хлопець перестав усе розуміти.