Приїхав пан з далекої подорожі до свого села. На станції його зустрічає слуга.

— Ну що ж, Мартине, чи все ж удома в нас гаразд?

— Ну все, Богу дякувати, добре, тільки ножик той ваш маленький поламався...

— Та стільки б лиха було. А чого ж він поламався?

— Поламали, як з ваших коней шкуру здирали.

— Як?! То вони поздихали?

— Так, пане, поздихали.

— Чого?

— А як заслабли пані, то до тих дохторів возили вдень і ввечері. Вони мусили поздихати.

— А чого ж пані наші заслабли?

— А це, коли наш двір згорів, то наші пані насилу вискочили з пожежі, злякались дуже заслабли, та й вмерли, царство їм небесне.