Вирішив Іван, наймит поглузувати зі свого пана, обдурити його. Виточив гарного макогона, оздобив його золотистою охрою, прив’язав червону стрічку. Потім накупив різного яства: ковбасу, печену курку, паляницю і пляшку горілки. Позакопував все це в різних місцях у себе в городі, позначивши собі їх умовними знаками: то грудка землі більша лежить то бур’ян якийсь там лежить зрубаний, то тріска.

Дивиться іде вулицею пан. А город Іванів виходить на вулицю одним боком, так що його весь видно. Побіг Іван в хату, швидко взяв макогона та вийшов на город. Кидається макогоном то в один бік, то в інший.

Побачив це пані каже:

— Іване, Іване! Що це ти робиш? Нащо кидаєшся макогоном не знати на кого?

— Отак, оце купив на базарі чарівного макогона, що вміє творити дива та й вирішив його випробувати.

— Які це такі дива може творити звичайний макогін?

— А ось дивіться, пане! — і кинув макогін туди, де закопав ковбасу.

Розкопали, аж там в торбинці кільце ковбаси. Пан аж рота роззявив від подиву:

— Ану ще кинь! Хай зробить ще якусь закусь.

Кинув Іван макогона туди, де заховав буханець хліба з калачами.

— Ну це тільки їжа, а справжньої горілки не зробить.

— Дивіться, пане!

І кинув макогона на місце закопаної пляшки з перцівкою. Пан аж підскочив:

— Іване, продай мені цього макогона. Я тобі за нього пару волів дам.

— Ет, що там воли! Коли б коней дали та ще бричку!

— Гаразд, Іване, буде по-твоєму!

Взяв пан макогона, а Іван сів у запряжену бричку та й поїхав собі. Приходить пан на свій город та й давай кидати макогін куди попало. Кидав-кидав, копав, копав, аж поки весь город не перекопав. Переконаний, що Іван його обдурив, пан вирішив повернути свої гроші.

Прийшов до Івана додому. А Іван і каже:

— Макогін я вам продав. Але мого городу до себе не понесете. Чари діють тільки на моєму городі.