Був один цар та мав три сини і золоту яблуньку. Але він рано встає, та й зараз рахує яблука. І хоча рахує він кожного ранку, а вже не стало одного. От старший син каже:

— Татку, ану я буду вартувати, хто то наші яблука обриває.

І виліз на яблуньку та й сидить. Сидить, сидить і задрімав.

Рано виходить цар і рахує. Знов нема одного яблука. Але вже другої ночі каже середульший син:

— Ану, татку, я буду вартувати.

Виліз на яблуньку, сидів-сидів та й задрімав. А вранці цар знов рахує — нема одного яблука.

Але вже третьої ночі каже наймолодший:

— Татку, ану я піду на варту.

А цар каже:

— Іди геть! Коли старші розумні та не достерегли! Але, — каже цар, — зрештою, коли маєш охоту, то іди.

І пішов наймолодший, і виліз на самий верх, сидить, вартує. Десь опівночі дивиться: золотий пташок прилітає та й дзьобає яблучка; коли він хоче його лапнути, а пташок вирвався, лиш одне перце лишилося в руках. А рано цар рахує та й каже:

— Є всі яблука.

Але молодший син каже:

— А дивіться, татку, хто наші яблука обриває: то золотий пташок.

Цар скликав синів докупи та й каже:

— Ідіть у світ, котрий з вас трьох того пташка принесе, то дам свою корону і половину царства.

І зібралися всі три брати, набрали грошей і посідали на коні та й поїхали в дорогу. Але приїхали в такий великий ліс, що аж лячно дивитися. Але найшли три дороги, а старший каже так:

— Тепер розійдемося: я поїду крайньою, а ти, середульший, — їдь середньою, а ти, молодший, — їдь знов другою, крайньою дорогою.

Розділилися та й поїхали.

Молодший їде-їде, і захопила його ніч. Бере він путає коня і пускає пасти, а сам наклав собі вогню, та й сів біля нього. Але вовк приходить та й каже:

— Молодику, я твого коня буду їсти.

А він каже:

— На тобі мій хліб, і м’ясо, і все, що маю, лиш не їж мого коня.

Але вовк з’їв хліб та й каже:

— Коли я ще такий голодний, я таки мушу твого коня з’їсти.

А молодик каже:

— А я ж що буду робити без коня в дорозі?

Але вовк каже:

— А ти ж куди їдеш?

А молодик розповідає йому все, куди їде. А вовк каже:

— Не журися, ми зараз за годину і будем там.

Вовк, як з’їв коня, каже:

— Ану, сідай на мене!

Господи! Молодик як сів на вовка, що скочить — а все милі, що скочить — а все милі, і за годину приїхали там, де золотий пташок. Аж вовк каже:

— Стій ти тут, на дворі, а я піду і помертвлю їх, і вони не будуть чути.

Пішов вовк до стайні і помертвив вартівників, а потому пішов до покою там, де був пташок золотий, і також помертвив всіх, і виходить на двір та й каже:

— Іди до покою, але не бери птаха в золоту клітку, лиш бери з тією кліткою, що пташок в ній сидить.

Але молодий царевич входить до покою, дивиться, а пташок у простій клітці. Та він бере та й затягує пташка до золотої клітки, а пташок як заверещить, то всі повставали, і побачили його коло пташка та й кажуть:

— А ти як смієш пташка брати?

І напудився молодий панич, і каже:

— В мого тата є золота яблунька, а цей пташок щоночі обриває одне яблучко, і мене мій тато послав, аби я цього пташка приніс.

Але той цар йому каже:

— Іди! Як приведеш мені золотого коня, то дам тобі пташка.

І пішов молодий царевич, але вовк каже:

— А бачиш, я тобі казав, щоб не брав до золотої клітки, але вже пропало, — каже вовк. — Ну, сідай на мене.

Сів, а вовк що скочить — а все милі; і прилетіли до другого царя, там, де золотий коник. Але вовк каже:

— Стій же ти тут, на дворі, а я піду до стайні.

І пішов вовк до стайні, і помертвив всіх фірманів, і виходить надвір та й каже:

— Іди ж тепер до стайні і бери коня, але не бери золоту кульбаку, лиш бери з тою кульбакою, що на коні.

І пішов молодий царевич, дивиться, а то така кульбака золота, що аж очі в себе бере; але він хоче брати кульбаку в руки, а кінь як заірже, а то всі повставали, та й побачили молодого царевича, і повели до царя. А цар його запитує:

— З якої причини ти хотів коня взяти?

А молодий царевич розповів йому все як було. Але цар каже:

— Іди, як приведеш мені ту панну, що на морях в окренті вродилася, і зросла, і ще не була її нога на сухій землі, то дам тобі золотого коня.

Молодий царевич вийшов надвір та й плаче, а вовк каже:

— А бачиш, я тобі казав, аби не брав золоту кульбаку, був би узяв коня, а тепер я тобі не винен.

Потому питає вовк:

— А що ж тобі казав цар?

— А що ж казав, аби йому привести панну, що народилася у морі і ще не була своєю ногою на сухій землі.

А вовк каже:

— Не журися, ми її дістанемо, але іди до міста та накупи хусток червоних, зелених і з усякими квітами.

І пішов молодий царевич в місто, і накупив усякої матерії, і пішли на море, та й виклали склеп, а він порозвішував хустки на дрючках, а то вітер тосить хустками, і далеко-далеко видно. Але вовк молодому паничеві каже:

— Стань собі за склепом і стій, а вона як приїде і буде обзирати речі, а ти лиш забіжи і зараз її побачиш у склепі.

І пішов молодий царевич, дивиться, а то така кульбака золото таке червоне, та й скочила на берег, і прямісінько до склепу зайшла оглянути речі; а він швидко забіг та й уздрів її в склепі.

Потім і вовк прибігає та й каже:

— Знаєш, що ми зробимо, ми як дамо цареві панну, а коня візьмем, то і кінь буде наш, і панна буде наша.

Узяв вовк, замертвив панну, аби не боялася, як буде летіти, молодий царевич висадив панну на вовка та й сам сів. Господи, вовк як скочить, та й за годину стали в царя. Тут вовк збудив панну й каже:

— Іди ж ти з молодим царевичем до покою, а я буду тихо під корчем сидіти у городі. А ти як будеш з царем гуляти, то відійди трохи набік, а я тебе ухвачу і з тобою втечу.

Взяв молодий царевич панну і веде до покою. Цар як забачив панну, то так втішився, якби не знати чим. І зараз же наказав вивести коня із золотою кульбакою і дати молодому царевичу. Взяв царевич коня та й поїхав потихеньку дорогою. А вовк сидить під корчем, дивиться. От цар виходить з панною та й гуляє собі городом. А то вже добре смеркалося. Лиш панна відійшла трошки вбік, вовк як ухватив її, як скочив і наздогнав царевича за містом. Та й каже:

— Ну, вже маєш панну і коня.

Їдуть вони, їдуть і приїхали вже до того царя, де пташок золотий. А вовк каже:

— Знаєш, що я тобі скажу? Ми зараз пташка візьмем і коня не дамо.

І взяв вовк та й сам перетворився у коня, й каже царевичу:

— Най панна тримає коня, а ти бери та веди мене.

Як привів до царя коника, а цар так зрадів і віддав пташка із золотою кліткою. І взяв молодий царевич пташка, і вийшов за браму, висадив панну на коня, і поїхали додому. А вовк, що побув у стайні, вирвався та й утік. І, наздогнавши царевича, каже:

— Видиш, як я тобі добре зробив, вже маєш панну, і коня, і пташка; тепер візьми і ще купи собі пару коней чудових і бричку, і найми собі фірмана, та й їдь додому, але не забувай за мене в дорозі.

І пішов собі вовк в ліси, а молодий царевич пішов в місто і купив собі пару коней, бричку, і найняв собі фірмана, та й їде додому. Проїхав з кілька верст і заїхав до одного невеликого міста. Дивиться, а його брати ходять по місту такі обідрані і босі, шмаття на них облетіло, такі нужденні, що ледве їх пізнав. І зараз вони з ним повіталися та й кажуть:

— Отож, братчики, насходили світами і попродали коні і одежу, бо вже не мали за що погодуватися, а тепер радимся, як додому приступити.

Але молодший брат каже:

— Ходіть, брати, зі мною.

Пішли до склепу, він купив їм сорочки, чоботи і одежу, поприбирав їх наново, так, як були. Купив їсти, попоїли вони, а як попоїли, та фірман запряг коні, і їдуть додому.

Але на дорозі обидва старші брати порадилися і кажуть:

— Нам буде встид від тата, що ми старші, та нічого не зорядували, а молодший зорядував, то й дістане від тата корону.

І взяли та й вбили молодшого брата і фірмана, а самі сіли на бричку й поїхали. А на дорозі кажуть вони панні:

— Пам’ятай: як татові розкажеш, що було, тоді і тобі те буде. Але вона забожилася перед ними, що не скаже нікому. А той старший каже:

— Ми лиш додому приїдем, і я візьму з тобою шлюб.

Ідуть і вже приїхали додому, а цар як забачив пташка і золотого коня, то з радості аж не знав, що собі робити, і зараз на другий день зробив великий бал і розповідав гостям, що його сини винайшли золотого пташка, і коня, і панну з морів, а за молодшого свого сина і не згадує.

А вовк ходив лісом і думав собі: ану, я піду тією дорогою, куди молодий царевич поїхав. І пішов собі вовк, а то була вже ніч. Але вовк дивиться, а то щось чорніє. Прийшов ближче, а то молодий царевич. Вовк і каже:

— Ото ті небожі зрадили брата.

Побіг, приніс живучої води і плюнув йому в зуби. Та й він ожив. А вовк йому каже:

— Отож лишився сирота, але ти не міркуєш, чи ж не мав що коло себе?

— А що ж! Не було ніц, лиш золотий, той, що мені панна дала.

Вовк як зачав землю бурлити, знайшов золотий, і дав молодому царевичу, та й каже:

— Сідай на мене.

Він лиш сів, а вовк як скочить, та й за годину стали дома. Тут вовк каже:

— Іди ж тепер до міста, купи собі скрипочку та грай, а додому не показуйся.

І пішов собі вовк в ліс, а молодий царевич пішов у місто і купив скрипочку. І пішов молодий царевич до корчми, і казав собі дати щось пити, а відтак як заграє в скрипочку, то всі хоч би не раді танцювати, то мусіли, бо ще не чули такої гри. Але корчмар каже:

— Я іду до царя і скажу цареві, аби взяв цього музику грати на весілля.

Пішов до царя і каже:

— Такий же музика, що на цілім світі не знайдеться ліпший.

І зараз наказав цар його закликати. Приходить він до царя, господи, як заграє в палацах, так що аж вікна дзеленькотять. А та панна, що мала іти вже до шлюбу, лиш подивилася на музику і зараз пізнала, що то той, що її взяв із морів, та й каже:

— Прошу вас, пани, послухайте, а я вам скажу байку. — І зачала казати, і каже так:— Був один цар, так мав три сини і мав золоту яблуньку, він все щоранку рахував яблука, і все не ставало одного. І розповіла все так, як було, а напослідку каже вона так: — Як він їхав вже додому, то надибав своїх братів в однім місті, дивиться, а вони такі обдерті, такі босі і нужденні, що аж не можна було дивитися, а молодий царевич купив їм вбрання і все, і пустилися в дорогу. А в дорозі, бо їм було встидно, що молодший винайшов птаха, і зараз вбили його, рідного брата, і затягли в ліс, а самі взяли пташка і золотого коня, заборонили панні, аби не сказала, бо і вона загинула б, і мусила забожитися перед ними, що нікому не скаже, — і поїхали. А цар як забачив золотого пташка, і коня, і панну, то зараз казав зробити бал і повідав гостям, що то його сини привезли з дороги, а за молодшого і не згадав. Та тут вже мало бути в царя весілля, старший син мав брати шлюб, але не було добрих музиків, аж найшовся такий один, що як заграє, то й не хочеш, а мусиш танцювать, — і зараз обійняла того музику, і поцілувала, і каже:

— Отепер ти мій, а я твоя!

А гості аж здивувалися, а вона каже цареві:

— Татку, це ваш молодший син, то він все винайшов — і золотого пташка, і золотого коня, і мене з морів, бо моя нога не була на сухій землі, відколи я вродилася, аж він мене привабив.

І зараз цар поклав корону на свого молодшого сина і випровадив до шлюбу, а старшим каже так:

— Ідіть собі від мене, аби мої очі не бачили і вуха не чули за вас.

І нагнав у світ, а молодшому дав половину свого царства, і жили собі красно аж до смерті.