На самому краю світу стояло місто. Місто як місто, як і всі інші міста на землі: і люди в ньому жили звичайні, і зелені парки на березі річки були звичайні, і коти з собаками теж були звичайні. У школи і дитячі сади ходили звичайнісінькі діти. Взимку йшов холодний сніг, а влітку пригрівало спекотне сонце. Здавалося, все було, як у звичайних містах. Та ось тільки не зовсім все!

Один раз на рік, коли приходило весняне рівнодення і день рівнявся з ніччю, з самого ранку, з першими променями сонця, це звичайне місто перетворювався на місто золоте. У золото оберталося абсолютно все, до чого торкалися сонячні промені.

Як ти гадаєш, що робили в цей день люди у місті? Виходили на вулицю і збирали золото? А ось і ні! Кожен, хто виходив у цей день на вулицю, перетворювався на золотий стовп.

Тому в день рівнодення люди з будинків не виходили. Вони щільно закривали двері, зашторювали вікна та ховалися в темряві ― всі боялися променів, що перетворювали на золото.

Правда, з настанням темряви все знову ставало звичайним. І після заходу сонця, на другий ранок, місто знову жило звичайним життям, і так продовжувалося цілий рік, доки наступного року не приходив новий день весняного рівнодення. Це повторювалося з року в рік.

Натовпи жадібних лиходіїв з далеких і близьких країн, без ані найменшої гадки про пагубні промені, але з неймовірною жадобою до легкої здобичі, насувалися на Золоте місто з надією розбагатіти і набрати щонайбільше золота. Та ось тільки всіх їх чекала величезна неприємність ― під променями сонця вони перетворювалися на золоті стовпи.

Якщо десь у світі хтось і прагнув здобути золото і багатство, то в Золотому місті цього боялися. Там, де все могло перетворитися на золото, цінувалися тільки золоте серце і золоті руки. Адже ти знаєш, у кого може бути золоте серце і золоті руки?

Золоте серце ― у того, хто любить інших, допомагає людям, не гнівається і не говорить поганих слів. А золоті руки ― у працьовитих дітей, які допомагають вдома і в школі, добре вчаться і читають книжки.