Одного разу ішла дорогою стара баба. Побачила на землі ташку, підняла, подивилась. А в ташці — гроші. Подумала собі баба так: «Не візьму я цих грошей, бо гроші — гріх і смерть!» Кинула ташку знову на землю.

Слідом за бабою йшли два жандарми. Як помітили на дорозі ташку з грішми, здивувалися:

— Ба, чому баба гроші не взяла? — каже один.

— Бо дурна, — каже другий.

— А може, баба щось знає? — питає перший.

— Доженемо її, та дізнаємося! — відповідає другий.

Побігли за старою, догнали, питають:

— Бабко, чому ви пройшли повз ташку з грішми і не взяли її собі? Може, ви дуже багаті?

— Бідна я, — відповідає баба, — не маю й на сіль...

— Та чому ви не взяли собі бодай половину?

— Грошей мені не треба. Гроші — смерть!

Жандарми розсміялися:

— Та чи не казав я тобі, що баба неповного розуму, — сміється жандарм.

— Певно, дід бив бабу по голові мішком, — регочеться другий.

Стара жінка пішла собі шляхом, а жандарми сіли й почали ділитися грішми. Коли вже поділилися, захотілося їм випити.

Старший каже молодшому:

— Тут тобі сотня! Біжи до села, купи горілки і чогось поїсти.

— Охоче! — відрапортував молодший, побіг швидко до корчми.

Сидить старший біля грошей, милується новими сотнями й думає собі так: «Яке велике щастя! Куплю собі маєток, оженюся й буду паном. Буду жити без жури...»

Тримає в руках ташку жандарм, дивиться на неї жадібними очима й думає: «Добре б покласти до кишені всі грошики. Чому я повинен ділитися з молодшим? Я ж перший помітив на дорозі бабу з ташкою?» І додумався вбити молодшого.

А тим часом молодший жандарм вертався з горілкою. Він теж пошкодував грошей, що припадали старшому. І вирішив. «Всиплю я до пляшки отрути». Так і вчинив.

Як тільки він прийшов, а старший на нього з багнетом! Та й вбив товариша. Лежить мертвий жандарм на дорозі, старший дивиться на нього. Стало йому ніяково. Взяв і випив трохи горілки. І сам упав мертвий.