Були собі котик і півник та й побратались. От котикові треба йти по дрова, він і каже півникові:

— Сядь же ти, півнику, на печі та їж калачі, а я піду по дрова, та як прийде лисичка, то не озивайсь!

Пішов.

Коли це біжить лисичка:

— Півнику-братику, відчини! Півнику-братику, відчини! Як не відчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!

А півник каже:

— Тоток-тоток, не велів коток! Тоток-тоток, не велів коток!

От лисичка віконце видерла, борщик виїла і півника взяла. Несе його, а він кличе котика — співає:

— Мій котику,
Мій братику!
Несе мене лиса
За кленові ліса.
За крутії гори,
За бистрії води...

От котик почув, прибіг, відняв півника, приніс додому та й каже знов:

— Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не відкликайся, бо тепер я піду далі!

Пішов.

А лисичка вже й біжить. Стук-стук у віконце:

— Півнику-братику, відчини! Півнику-братику, відчини! Як не відчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!

А півник усе:

— Тоток-тоток, не велів коток! Тоток-тоток, не велів коток!

От вона віконце видерла, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:

— Мій котику,
Мій братику!
Несе мене лиса
За кленові ліса.
За крутії гори,
За бистрії води...

Раз проспівав — не чує котик; він удруге, голосніше — котик прибіг, відняв його, приніс додому та й каже:

— Тепер же я піду далеко-далеко, і хоч як уже будеш кричати, не почую; то вже мовчи, не озивайся до лисички!

Пішов.

Коли ж знову лисичка:

— Півнику-братику, — каже, — відчини! Півнику-братику, відчини! Як не відчиниш, віконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!

А півник:

— Тоток-тоток, не велів коток! Тоток-тоток, не велів коток!

От лисичка віконце видерла, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає — раз, вдруге, втретє... Котик не почув, і понесла лисичка півника додому.

Увечері приходить котик додому — нема півника... Він зажурився, а далі зробив собі бандурку, узяв мішок і молоток і пішов до лисиччиної хатки, — сів і заграв:

— А в лиски-лиски новий двір,
Чотири дочки — на вибір,
П’ятий, Пилипко.
Пилипко-липко, вийди подивись;
Як бубни бубнять, як сурми сурмлять — погляди!

А лисичка саме пекла палянички. От старша дочка лисиччина й каже:

— Мамо, піду я, подивлюсь, хто це так гарно грає, і паляничку візьму.

— Іди, — каже лисичка. І дала їй паляничку.

Дочка пішла, а котик її — цок, та в лобок, та в мішок, та й знову став грать.

От і друга дочка каже лисичці:

— Піду і я, мамо!

Лисичка каже:

— Іди, доню! — і їй дала паляничку, і ця пішла.

А він і ту — цок, та в лобок... А після і третя дочка, і четверта. А Пилипко ждав-ждав і каже:

— Піду я, мамо, зажену їх, — чого вони так забарились!

Пішов. А котик і його — цок, та в лобок, та в мішок. А потім забіг у хату до лисички і її вбив. Та тоді дивиться, що півник уже без стегенця, — витяг борщик, дістав стегенце, притулив до півника та й поніс його додому.

От вони живуть, і хліб жують, і постолом добро возять.