Захворів якось цар, та й наказує усім панам, усім мужикам, усім міщанам, щоб заходились його розважати та брехні казати, та такі, щоб у ній і словечка правди не було.

От пани що не збрешуть, так один одному завидує, та і кажуть, хоч яка там брехня, що то правда. От знайшовся один мужик.

— Я, — каже, — можу.

— Ну, бреши.

— Як жили ми, — каже, — ще з батьком та господарювали, так була у нас нива за тридцять верст від нашої оселі, а одного року та така добра пшениця зародила, відразу поспіла і сиплеться. А нас у батька було семеро братів; як пішли ж ми косити, а хліба і забули взяти, та косили безперестанку сім днів і сім ночей, не ївши й не пивши; а як прийшла неділя, ми додому — вечеряти. Прийшли, а саме мати таких гарячих галушок подала. От посідали ми коло порога, а там та лежав у нас камінь. Я як сів на той камінь, як схватив галушку, так вона крізь мене і проскочила, та ще і крізь той камінь пройшла, та аж на сім сажнів у землю ввійшла!

Тут пани зараз:

— Це, — кажуть, — може бути: сім днів чоловік виживе, не ївши; а що камінь галушка пройняла, то, може, він млиновий; це, — кажуть, — ще не брехня.

От на другий день звуть його знову брехні казати.

— Я, — каже мужик, — як почав сам господарювати, так усе ходив на полювання, та був у мене такий хорт, що я його ніколи не годував. От раз поїхав я з ним на полювання та й загнав зайця, тюкнув на хорта, хорт за ним; як догнав же, так і ковтнув: тільки задні ніжки трошки видно. Я тоді з коня та за хорта: як устромив йому руку у рот, так і вивернув, як рукавицю, та після ще сім років з тим хортом полював.

Пани знову:

— Це не брехня; це все може статись.

Звісно, панів завидки беруть, що як же мужик та покриває їх перед царем. Почали царя розбалакувати, почали розбалакувати та й завірили, що це правда.

От і на третій день іде він до царя. Цар сидить, а коло нього увесь чин, генерали, сенатори усі.

От мужик і каже:

— Як господарювали ми з батьком, так оцей пан позичав у нас сто тисяч, а оцей — п’ятдесят, а цей десять, — та так на усіх по йменню зве і гроші рахує.

Цар і питає. А панам же сором сказати, що мужик краще за них збрехав, та:

— Правда, правда.

— А коли правда, то й заплатіть.

Треба їм платити. Той забрав гроші, та ще і цар йому щось дав, та й пішов собі.