У великодню суботу ішов із міста бідний хлопець. І наздогнав він багача, що їхав повною фірою зерна.

— Де ви були, пане? — спитав хлопець.

Багачеві полюбилося, що його паном назвали.

— Возив я пшеницю продавати, — каже він. — Та не було купців. А в тебе, хлопче, може вже й ноги болять? Сідай, підвезу.

Сів хлопець, а багач випитує:

— Та з якого ти села?

— Із Розумовичів, — відповідає хлопець.

— Чи не такі розумні люди там живуть, що село Розумовичі називається? — засміявся багач.

— Для себе розуму мають. А дурням не дають. Бо дурні не знали б, що з розумом робити.

— Тоді й ти маєш бути мудрий.

— Мудрий чи ні, а скільки мені треба розуму, стільки маю.

Незабаром довелося їхати через річку. Як були посеред води, багач зупинив волів і наказує:

— Ти з Розумовичів, то злізай із воза і перейди річку своїм розумом.

— Пане, як мушу злізати, то дозволь хоч рудом пройти поміж воли, — попросив хлопець.

Багач дозволив. Хлопець пройшов уперед, вийняв з ярма занізку, сів на вола і каже:

— Бувайте здорові, пане. Дякую за вола.

Багач почав просити:

— Хлопче, як я переїду річку з одним волом? Я лише пожартував з тобою. Вернися, разом поїдемо. Переночуєш у мене, та й гостина буде.

Повернувся хлопець, запріг вола, і далі рушили. Дома жінка багача нагодувала, а хлопцеві постелила на припічку і голодного спати залишила.

Уночі багачеві не спалося.

— Хлопче, — каже він, — ти не вечеряв і, може, дуже голодний?

— Не вечеряв, — відповідає хлопець. — Та з розумом голодним не буду.

Подрімав багач, а далі питає:

— Хто в Розумовичах тепер староста?

— Був пан Постоловський, — каже хлопець. — А тепер скинули його з тої служби і вибрали пана Чоботовського. Та й помічників йому дали — пана Хлібовського та пана Гусаковського.

Про таких панів багач не чув, але похвалився:

— Панів Хлібовського та Гусаковського я добре знаю. То були мої перші друзі.

— Перейшли ваші перші друзі пан Хлібовський та пан Гусаковський у село Торбонці, — розповідає хлопець. — А на їх місце пана Постоловського поставили.

Багач пригадував, що то за пан Постоловський. Та так і не пригадав, заснув.

Вранці прокинувся, а хлопця із села Розумовичів нема. Пропали з хлопцем і чоботи, які хотів багач на великдень взути.

— Понесеш, жінко, сама паску та печеного гусака святити, бо нема моїх чобіт, — каже багач.

Пішла жінка паску і печеного гусака витягати, а в печі тільки латані постоли.

— Бодай би його громи вбили, — вилаяла хлопця. — Говорив нам про панів Постоловського, Чоботовського, Хлібовського, Гусаковського та про село Торбонці, а ми й не доміркувалися.

А багач буркнув:

— Правду казав, що він з Розумовичів.