Жив собі пан, та такий багатий, що міг би купити з десяток сіл, і було у того пана багато землі, та тільки де вже він не шукав, а ніяк не міг знайти собі такої людини, щоб знав добре хліборобство. Ось приходить до нього раз селянин і говорить:

— Я добре умію землю орати, хліб сіяти і служити буду справно. Прийміть мене, пане!

Пан і прийняв. Служить хлібороб п’ятий рік, і хліб при нім такий родить, що кращого, мабуть, і не буває. Ось на п’ятий рік і говорить хлібороб панові:

— Попрацював я на вас вже, пане, досить, тепер давайте розрахунок, піду я своєю дорогою.

А панові такого селянина втрачати не хотілося. Обдумав він, а потім і говорить:

— А що ж тобі, чоловіче, за службу заплатити?

— Та дайте мені, пане, хоч того білого коня.

Пан погодився. А той кінь був таким, що як почне на війні скакати серед ворога, так всього і топтатиме. І ніяка куля, ні шабля його не бере, тільки ніхто, окрім хлібороба, про це не знав. Узяв хлібороб коня, подякував панові, та й поїхав.

Їде і їде і заїхав у такий великий та темний ліс, що Господи ти мій! Бачить, стоїть маленька хатина. Зайшов хлібороб в хатину, зирк — сидить там стара, зовсім стара бабуся; він запитав у неї, куди це він заїхав. Похитала стара головою і відповідає:

— Нещасний ти, що сюди заїхав. Сюди, що не ніч, відьми злітаються, все мене зі світу зжити збираються.

— Та вже що Бог дасть, то і буде! — відповів селянин і залишився в хатині. Дала йому стара повечеряти і просить:

— Допоможи мені, добра людино, переночуй в хатині хоч би три ночі, а я тобі за це добре заплачу і, як оборонятися, навчу.

— Що ж, навчите, я переночую, — погодився хлібороб.

Говорить стара:

— На тобі ось цей хрест, зайди в ту кімнату, обведи навколо себе цим хрестом коло, потім візьми хрест в руки і сиди. А якщо злетяться відьми, ти не бійся.

Узяв хлібороб хрест, пішов у іншу кімнату, зробив так, як сказала стара, і сидить. Раптом як загуде щось над хатиною, влітає в хатину відьма, потім друга, третя, — набралася їх множина, так що і в хатині не поміщаються. Танцюють, кричать, в долоні ляскають, навколо хлібороба бігають, та ніяк не можуть через круг перейти. Ось розженеться яка-небудь відьма, добіжить до круга, так назад і відскочить. Що вже не робили — нічого не пороблять. Раптом півень на хатині у старої: «Ку-ку-рі-ку!» Відьми так і кинулися у вікна, аж хатина затремтіла. Перехрестився хлібороб і пішов до старої в кімнату. Та побачила його і так зраділа:

— Ти людина щаслива, ти ще, видно, мало нагрішив, відьми тебе бояться.

— Так, я чесно працював, сіяв хліб, а потім на пана працював, може чого і нагрішив, та хай вже Господь пробачить!

Переночував хлібороб ще дві ночі. Як переночував третю, говорить стара:

— Спасибі тобі, добрий чоловіче, що мене з великої біди визволив, адже мені-то тут сидіти поважче, я більше нагрішила. На тобі ось цей меч-самобоєць, і, коли трапиться тобі воювати, ти тільки скажи: «Меч-самобоець, берися!» — і він переб’є все військо. Ще даю я тобі пораду: як одружуєшся, то не довіряй дружині нічого важливого до семи років і семи тижнів.

Поклонився хлібороб старій, подякував їй і поїхав. Приїхав він у місто, де живе цар, а там тривога: наступає на місто великий ворог, вже все царське військо побив, скоро і місто візьме. Хлібороб і говорить:

— Ану, ведіть мене до царя!

Ті повели.

— Що тобі треба? — питає цар.

— Та ось, кажуть, що на місто великий ворог наступає!

— Так.

— Я вам, коли Бог допоможе, його поб’ю. Тільки що ви мені за це дасте?

— Півцарства дам.

— Ні, мені царства не треба, а віддайте за мене свою дочку, я люблю її!

Кликнув цар свою дочку і запитав її, чи любить вона і справді хлібороба.

— Таточку, голубчику! Видайте мене за нього, я його люблю, видайте, я за вас Бога благатиму!

Цар і погодився. Тоді хлібороб і говорить:

— Дайте коню три мірки вівса, а мені відро вина.

Цар дав усе, що хлібороб просив. Сів він потім на коня і поїхав. Виїхав за місто, бачить — стоїть військо, велика сила, така, що і не порахувати. Як крикнув хлібороб:

— Меч-самобоєць, берися!

Як злетить меч-самобоєць над головами і почав рубати одну за іншою. А кінь як плигне проміж війська, так і б’є копитами. Все військо перебили. Повернувся хлібороб назад в місто. Цар добре йому віддячив. А ворог не хотів-таки своєї справи кидати, зібрав війська ще більше.

Знову піднялася тривога. Поїхав знову хлібороб битися. Побив ворога і назад вернувся. Позаздрили інші царі цьому цареві, зібрали війська свої разом і пішли війною. Цар злякався: думав, що цієї вже сили хліборобові не здолати. Але розбив хлібороб і це військо.

Потім повернувся в місто і на царській дочці одружився. Сильно любив він свою дружину, і його любила дружина. Пройшли три роки. Стала дружина у хлібороба питати, чим він так ворога побиває. Не стерпів хлібороб і сказав. А ворог свого не кидав, почав випитувати та підкуповувати хліборобову дружину, щоб та сказала, в чому сила її чоловіка. Ось і спокусилася вона на великі гроші і викрала меч-самобоєць, віддала ворогові, а чоловікові іншого підклала, а коня вкрасти не змогла. Хлібороб беріг його як зіницю ока, навіть спав з ним разом.

Ось і почав ворог війну знову. Сів хлібороб на коня, узяв меч і виїхав назустріч ворогові. І лише туди приїхав, відразу ж крикнув:

— Меч-самобоєць, берися!

Не береться.

— Меч-самобоєць, берися!

Не береться. Здивувався хлібороб, а потім як розгледів його, дізнався, що це інший, тут і здогадався, куди меч-самобоєць подівся, і гірко заплакав. Та що було робити? Меч-самобоєць вже рубав його військо. Ось підлетів меч до хлібороба і з одного маху відрубав йому голову.

Тоді кінь сильно розсердився, що убили його господаря, почав лютувати, перебив все військо, а потім підійшов до тіла хлібороба, зупинився і стоїть. Цар перевіз тіло в місто, зібрався його ховати, а тут іде стара бабуся з іконою і говорить:

— Пустіть мене до хліборобового тіла.

Її пустили. Узяла стара, занурила ікону у воду і полила тією водою хлібороба. Ожив хлібороб. І мовить йому стара:

— Бач, не послухався мене: розповів дружині велику таємницю і трохи сам не загинув навіки. На, візьми знову меч, я його знайшла, тільки не кажи про велику таємницю дружині до семи років і семи тижнів, бо загинеш!

Одружився потім хлібороб на іншій дівчині, і жили вони собі разом. Живуть, не горюють, не страждають, хліби не купують. Ось така-то казка.